ГЕНРИК: Сліпий кінь! Сліпа курка!
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Я теж поганий маю зір.
ГЕНРИК: От я напхаюсь вами... (До Служника, який приніс яблуко.) Гей, стій, зажди, я трохи придивлюсь до тебе.
Хтозна, що цей людець міркує
Всередині себе... який ж у нього темний розум,
Який ж мутний цей тип. І хтозна.
Можливо, він там уявляє щось. І подумки
Поєднує...
Поєднує їх там...
Можливо, він глумиться з мене в нутрі своєму.
І зраджує мене... з ним... з нею... Ах, зрадники! Вони всі зраджують мене! Тут самі зрадники! Його обличчя незворушне! Проте хто може знати, чи саме зараз він, отут, переді мною не дозволяє собі якусь наругу, натяк і чи всередині себе не зойкає зі сміху... Це яблуко поміж виделкою й ножем. Виделка й ніж. Чому воно поміж виделкою й ножем? Га, знаю, яблука завжди так подають, а ще грушки та персики... Ні, зрештою, це нісенітниця! Бо Владзьо ніколи і нічого з нею не мав... Це все із пальця виссане, ха-ха, із пальця... Я знаю, що це дурощі.
А таки мушу все це казати вголос... І, кажучи, я все це вимовляю...
КАНЦЛЕР (до Шефа Поліції):
Його Величність
Якось дивно так роздумався...
ШЕФ ПОЛІЦІЇ:
Видко,
Його мучать нездорові сни.
ГЕНРИК (сам до себе):
Не хочу більше пити я,
Не питиму я більше...
КАНЦЛЕР (убік): Ох, ця горілка, ох, горілка!
ГЕНРИК (сам до себе):
Можливо, Владзьо
Досі не мав нічого з нею, проте тепер,
Коли їх усі поєднують, він також
Поєднується з нею... А поєднуючись,
Торкається до неї...
КАНЦЛЕР: Гей-гей, горілка, це все горілка...
ГЕНРИК:
Я чую те, що сам кажу,
І чую те, що каже він.
І добре знаю:
Все, що ми кажемо, це чистої води кумедія,
А таки мушу це казати...
КАНЦЛЕР (з утіхою, голосно): Спився!
ГЕНРИК (до Канцлера): Стуль пельку (б’є Шефа Поліції в обличчя).
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Чому мене?!!
ГЕНРИК: А щоб складніше здогадатися було! Я зараз
Брутальності дещицю потребую — і я її шукаю
На твоєму писку! Якби я канцлеру зацідив, то був би просто справедливим. Але я прагну брутальним бути! Я наведу тут лад! (Крики.) І що там знов таке?
МАТИ (за сценою): Пустіть мене — пустіть же!
Вривається.
Мій Геню, Генричку, там батько, батько, батько!
ГЕНРИК: Вона схибнулася?
МАТИ: Мій Генричку, батько кричить, батько гарчить, плюється і харчить нелюдськи, ще й скаче та підстрибує!
ГЕНРИК: Таки схибнувся!
МАТИ (драматично-ідилічно):
Хотів він вирватися з пут, хотів тікати
Ген, за три моря!
А тоді його схопили
І зара б’ють його і з ним танцюють!
О Генричку, танцює батько твій!
ГЕНРИК: І що з того?
МАТИ: О ніж, ніж, ніж!
ГЕНРИК: Я просто так його тримаю.
МАТИ (нажахана): Ісусе Христе, Геню!!!
Я твоя мати!!
ГЕНРИК: Та звісно — мати — і це навіть непогано склалося... (Підходить.) Я хочу обійняти тебе, поцілувати, мамо (обіймає її).
МАТИ: Та що ти робиш, Генику?
ГЕНРИК: Я тебе обіймаю.
МАТИ:
Ліпше облиш мене...
Дивні твої обійми, ні-ні, дай спокій!
КАНЦЛЕР: Це диво дивне...
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Дивно, прикро...
Забігає Батько, слідом за ним Харцизяки.
БАТЬКО: Рятуйте, мене б’ють!
МАТИ: От розбишаки!
БАТЬКО (тихо): Мене побили...
(Голосніше.) Мене побили...
(Крик.) Мене, мене побили!!!
МАТИ: Ходи до мене, він і мене побив.
БАТЬКО (кричить): Що? Що? Він бив тебе?
МАТИ: Тихо, тихо, цить...
БАТЬКО (тихіше): Тоді я прокляну його...
МАТИ: Цить-цить, тихо...
БАТЬКО: Як? Як ти сказала? Він тебе побив?
ГЕНРИК: Як добре, що в мене є цей ніж...
УСІ: Боже!
ГЕНРИК:
Та ні, ну що це вам верзеться!
Я не вбиватиму нікого, хоча цей ніж
Загострює мене!
Нікого я не вб’ю — але
до всіх торкнуся...
Торкається до Батька і Матері.
Жахітна пара, що прокльони вивергає! Батько і мати!
Святість! А я оце
До них торкаюся.
Дивіться, як я до них торкаюся, як я чіпаю їх, як я в них длубаюся.
КАНЦЛЕР:
Нічого гіршого не бачили повік
Очі мої старі...
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Мені ніколи щось подібне і в гадку не спадало!
ХАРЦИЗЯКА: А то соромота!
БАТЬКО: Щоб ти сконав!