Покличте врешті наречену! Я хочу обсудити з нею деталі церемонії! Але...
КАНЦЛЕР: Але..
ГЕНРИК: Але...
КАНЦЛЕР: Але...
ГЕНРИК: Але...
Покличте ще мого придворного, отого... Владислава... так... Владислава, мого придворного...
Я мушу
Поговорити з ним... і з нею...
Виходять.
...А зараз ми побачимо, чи поміж них щось є... якщо направду є, то...
Заходить Владзьо.
...Ми запануємо над цим. (До Владзя.) О, Владзю, як ся маєш?..
ВЛАДЗЬО: Та якось так.
ГЕНРИК: Та якось так, ага... ага... та якось так. І я теж якось так! Хіба боюся, що ми влипли в якийсь... скандал огидний...
ВЛАДЗЬО: Мені це байдуже. Я волію це, ніж військо.
ГЕНРИК: Котра година?
ВЛАДЗЬО: Пів до шостої.
ГЕНРИК: А звідки в тебе цей годинник?
ВЛАДЗЬО: А я його в Антверпені купив.
ГЕНРИК: І що там люди кажуть? Здається, війна вибухнула?
ВЛАДЗЬО: Здається.
ГЕНРИК: Але напевне ти не знаєш.
ВЛАДЗЬО: А що тут можна напевне знати? Мені здається, Генрику, що тут нікому не можна вірити... Усе якесь оббріхане та награне...
ГЕНРИК: Еге ж, це несерйозно, власне кажучи... і тут усі вдають самих себе... і брешуть, щоб сказати правду... Це навіть весело... Одначе я вже звик. А ти... чи ти теж трохи... гм... під газом?
ВЛАДЗЬО: Я?
ГЕНРИК: Тут кожен чимось упивається. То я гадав, що, може, й ти... чогось набрався.
ВЛАДЗЬО: Ні.
ГЕНРИК: Чому ж тоді такий сумний?
ВЛАДЗЬО: Я? З чого ти взяв, що я сумний? Та навіть навпаки.
ГЕНРИК (сумно): Ну з виду ні, а як по правді, так... і смуток твій у присмерку таїться... Салют, салют, виходь, виходь!
З’являється Маня.
Ну, і що чувати там?
МАНЯ: Нічого.
ГЕНРИК: Ти добре почуваєшся?
МАНЯ: Так, добре.
ГЕНРИК: Я мушу вам сказати дещо... вам обом... Лиш уявіть, що відколи цей пияцюра вас поєднав тією квіткою, ха-ха, в якусь фігуру чудернацьку, ги, в скульптуру, я не спроможний відігнати враження, що поміж вас щось є... і щось між вами ладиться... ха-ха!
Ха-ха-ха-ха!
Ха-ха-ха-ха! Хіба я знаю що!
ВЛАДЗЬО: І що це означає? Ти ревнуєш?
ГЕНРИК: Ти мовиш це до мене, але для кого мовиш?
ВЛАДЗЬО: Не розумію.
ГЕНРИК: Ти сам тут начебто стоїш — але разом із ким стоїш? (До Мані.) А ти чому не дивишся на нього?
МАНЯ: Чому я мала би дивитись?
ГЕНРИК: Якщо не дивишся, ти все одно не дивишся... на нього.
МАНЯ (театрально): О Генрику, я так тебе кохаю!
ГЕНРИК: Так, ти мене кохаєш, а він мій приятель. Ти так мене кохаєш і ти порядна дівчина... але чому служила ти? (До Владзя.) А ти чому служив?
ВЛАДЗЬО: Як це?
ГЕНРИК: Хіба ти не служив жахіттю? У тебе на сумлінні більше смертовбивств, аніж у звичного убивці. Так, ви порядні, ви невинні, ви діти із родин добропристойних... але чому служили ви?
Отож
Служи тепер ти їй, ну а вона
Нехай тобі послужить!
МАНЯ (театрально): О, не муч мене!
ГЕНРИК: Обоє ви, і ти, і він, так любите мене... але тоді, коли з вас кожен поодинці! Проте коли ви вдвох... коли ви разом... Коли ви вдвох, ви чимось геть інакшим є, аніж нарізно!
ВЛАДЗЬО: Ми вдвох нічим не є і взагалі не варто голову морочити ані собі, ні нам!
ГЕНРИК: Нам! Нам! Чому ти кажеш «нам»? Ах-ах, які дивацькі сіті плетуться на тім світі!
Ти уяви: коли він викинув ту квітку, одразу стало зрозуміло, що ви разом... і ви це також мусили відчути... Ну а тепер усі невпинно вас пов’язують, і я вас теж пов’язую... звичайно, подумки... і ви сполучені чимраз тісніш!
Отой добродій, справді якимсь химерним чином злучив вас шлюбом... Отой служитель культу! Отой безбожний жрець облудного обряду... Психологічний жрець!
ВЛАДЗЬО: Та що з тобою відбувається? Ти збуджений.
ГЕНРИК: Я? Та я вже маю сумніви, чи я насправді є. Здавалось би, що це я відчуваю, я мислю, я вирішую... проте по-справжньому нічого не розв’язується в мені, а все розв’язується поміж... поміж нас... Це поміж нас витворюються сили, чари, натхнення й божества, які нас шарпають, мов соломи́нки... А ми хитаємось...
ВЛАДЗЬО: Як це?
ГЕНРИК: Ну бач, приміром, що зі мною сталося. Він якось поєднав вас, нагромадив одне на одне, вас помножив — чи пак додав тебе до неї, а її до тебе — і витворив із вами щось таке, що збуджує мене... і так мене хмелить, що я (із погрозою) не заспокоюсь, аж поки не візьму із нею шлюб. Затям собі це.
ВЛАДЗЬО: Таж я тобі не стану на заваді.
ГЕНРИК: Чому моя природа привела мене сюди? Чому я по такій туманній... туманній подорожі... до цього порту приблукав? Як розтовкмачити це явище? А може, в мені живе якась таємна схильність до тебе — підпільна, нелегальна, аморальна й ненормальна?