(Ну а тепер, щоб монолог цей вивершити)
Я відкидаю будь-який порядок,
Ідею всяку,
Не довіряю жодній абстракції, доктрині,
Не вірю ані в Бога, ані в Розум!
Бо досить тих богів!
Дайте мені людину! І нехай
Буде така, як я:
Заплутана, мутна, незріла,
Невикінчена, темна й нечітка.
Щоб з нею танцювати! З нею гратися!
Стинатися на смерть! Вдавати перед нею! До неї лащитися!
Голубитися з нею й ґвалтувати,
На ній себе творити щораз наново,
Аби зростати нею і давати, ростучи,
Собі самому шлюб в людському храмі!
Заходять з усіх сторін: Вельможі, Дами, а також Канцлер, Шеф Поліції і Харцизяки. Музика. Бал.
ХОР:
Це кадриль придворна, ох і ах!
Хай живе до скону наш монарх!
ГЕНРИК:
Це кадриль придворна, ох і ах!
КАНЦЛЕР:
Хай живе до скону наш монарх!
ГЕНРИК (прогулюючись попідруч із Канцлером):
Поглянь, танцює цілий двір!
Предивних марень шумний вир,
Осяянь віщих томна дріж —
Ніч злотокосих дивовиж...
КАНЦЛЕР:
Що за кадриль — шарман, бонтон!
Вона вквітчає кожен сон.
Душа ширя без перепон,
Золотокудра, наче льон.
ГЕНРИК:
Хоч глузду пшик, на хвилі рим
Пливе примар солодкий дим.
Хай рима й ритм в танку п’янкім
Закрутять коло аж по Крим! Тьху! Тьху! Тьху! Годі цього! Стояти!
Танцівники зупиняються.
Накажи їм уклонитися!
Танцівники кланяються.
Іще раз!
Уклін.
Іще раз!
Уклін.
Уклони ці вони помпують в мене... Де мої люди? (Заходять Харцизяки.) Я заявляю, що це жахливі горлорізи, амінь. Де Шеф поліції? (Підходить Шеф поліції.) Тримати за горлянку всіх і вся оцими харцизяками, амінь. Якщо хтось схоче... накинутись на мене... накинутись на нього! Добре (Ходить поміж присутніх і роздивляється.) Уже всі тут? Ота баберя — хто?
КАНЦЛЕР: Княгиня Пірулю.
ГЕНРИК: Я миттю розпізнав, що це княгиня, така вона вульгарна. А той кретин?
КАНЦЛЕР: А це кретин. Верховний.
ГЕНРИК: У нього кретинський погляд. А той добродій, м’який, пузатий, білий і воложистий?
КАНЦЛЕР: А це ласун.
ГЕНРИК: У нього прищ за вухом. І чим же він ласує, власне кажучи?
КАНЦЛЕР: Своїми несмаками.
ГЕНРИК: Гаразд. Я бачу, ти згромадив тут самі вершки. (До Харцизяки, показуючи на Ласуна.) На ногу наступи йому, і так, щоб заболіло.
Тиша.
І що? Вже тихо, га? (Роззираючись залою.) Сама еліта, звісно. Одразу видно — тут найвищі кола королівства. Але чому це все таке старе? Тут форум мамонтів!
КАНЦЛЕР: Даруй, Твоя Величносте.
ГЕНРИК: Таж це не люди! Це карикатури! Ти придивися до тих окулярів, отих борідок, вусів — яка ж огида в тих тілах — гидезна сухоребрість — а члени в них потворні, повикручувані — жалкі, розпачливі та склеротичні: блакитнуваті жилки, зуби пломбовані, ступні деформовані, шлунки здуті, груди запалі, склероз і нейросифіліс, хвороби й болісті, дефекти й брак кінцівок, а нагота страшна, стидка! А попри все, які ж вони всі вишукані! Яке ж усе це виплекане й чепурне, і першорядними перукарями випещене!
Гей, трупе, покажи свою шкарпетку, яка шкарпетка гарна в тебе, з добірним візерунком, зі щонайліпшого єдвабу — навдивовижу елегантна! Проте нога у стані розкладу. Це люди, які вже почали конати. І їхні погляди відгонять кладовищем. І це вони всім правлять тут?
ГОСТІ (танцюючи):
Це кадриль придворна, ох і ах!
Хай живе до скону наш монарх!
Припиняють танцювати. Заходять Лакеї з пляшками на тацях.
ЛАКЕЇ: Бургундське! Токайське! Портвейн! Малага!
ГЕНРИК (про Гостей): Яке пияцтво в їхніх рисах! Яка неоковирність в отих носах і животах, розгнузданість у лисинах!
О розперезаний оркестре, грай
Під час мого обряду шлюбного!
Бо це мені сприяє безугавно.
ЛАКЕЇ: Бургундське. Токайське. Портвейн. Малага.
ГЕНРИК: Де моя наречена?
КАНЦЛЕР: Отам, уже надходить разом з дівчатами, заквітчаними білим цвітом.
ГЕНРИК: Нехай наблизиться до мене і всміхнеться, й потупить очі, уклін мені складаючи. А я схиляюсь і ніжно її обіймаю, не дозволяю стати їй навколішки, а заразом всміхаюся до неї усмішкою давнішніх літ.
Маня і Генрик виконують це.
КАНЦЛЕР (збоку): Ваша Величносте, все чути.
ГЕНРИК (голосно): А саме так і треба, щоб нас чули. Ми не кохаємося — ми творимо кохання між собою... (До Мані.) Чому ти не всміхнешся? Всміхнись до мене, як давним-давно, коли ніхто не ґвалтував тебе і ти ще не курвила курвою у шинкаря, ти втямила?