КАНЦЛЕР (цікаво): Гм, дошкуляє тобі?
ГЕНРИК: Нічого, це нічого. Це потішно навіть. Де батько? Привести сюди батька мого колишнього разом із колишньою світлої пам’яті моєю матір’ю. Ми зараз розпочнемо. (До Мані.) Ти сти́сни мої пальці, а я твої стисну... А як тут порожньо. Мені здається, що нікого тут немає.
Я сам-один.
І ще з тобою.
МАНЯ: Я так тебе кохаю...
ГЕНРИК: Кажи це, так, кажи це голосно і щоби всі-всі-всі почули. (До Канцлера.) Де батько? І пияка теж привести!
КАНЦЛЕР (механічно): Зараз батько буде.
ГЕНРИК (механічно): Чому немає батька?
КАНЦЛЕР (так само): Зараз батько буде.
ГЕНРИК (так само): Як буде, нехай буде.
КАНЦЛЕР (так само): Та бути то він буде батько зараз.
Харцизяки приносять Батька і Матір, а також Пияка, і жбурляють їх до ніг Генрика.
ГЕНРИК: І що?
КАНЦЛЕР: Нічого.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Нічого.
ГЕНРИК: Нічого.
Мотлох, перед яким я колінкував ще вчора (штовхає батьків ногою).
Хіба я знаю...
Я з’їв би щось...
Сідає на Батька верхи.
БАТЬКО: Я теж щось з’їв би.
МАТИ: І я.
ГЕНРИК: Але тут наразі нічого їстівного.
МАТИ: Нічого, то й нічого.
БАТЬКО: А пам’ятаєш, Генричку, як бричкою ми в поле їздили?
МАНЯ: Я також іноді, коли була погода гарна.
ГЕНРИК: Так, це були приємні вилазки... (Підводиться.) Але не в цьому річ. Ах, геть не в цьому! Не час на ці вторинні балачки... Я мушу дати собі шлюб!
КАНЦЛЕР: То дай собі той шлюб!!!
ГЕНРИК: Бургундське!
ЛАКЕЙ: Бургундське!
ГЕНРИК: Бургундське!
Гей-гей, салют, гей, камергере, ми вихилимо келиха цього
На честь моєї дами!
КАМЕРГЕР: Бургундське!
КАНЦЛЕР: Бургундське!
ЛАКЕЙ: Бургундське!
ГЕНРИК:
Здоров’я
Вірних підданців моїх!
ГОСТІ (здіймають келихи): Нехай живе до скону Їхня Королівська Милість!
ЛАКЕЇ (здіймають тацю): Бургундське, бургундське, бургундське!
ГОСТІ (танцюють):
Це кадриль придворна, ох і ах!
Хай живе до скону наш монарх!
І поміж іскристих винних чар
Хай квітує пишно балу чар!
ГЕНРИК: (походжаючи з Манею):
Осяянь дивних пряна ніч,
Ілюзій вічних сонний клич,
Примарна міць любовних див
І насолод облесний спів!
МАНЯ:
Гірка сльоза дівочих втрат,
Зітхань несмілих пелюстки.
Цвітуть минувшини бузки,
Зі мною знов мій любий брат.
ГЕНРИК:
Чи чуєш ти кадрилі тон?
Вона навіє щастя сон.
І кучері її, мов льон...
Годі! Годі! Зупинитися!
(До Лакея.)
Бургундське!
ЛАКЕЙ: Бургундське!
ГЕНРИК: Бургундське!
ЛАКЕЙ: Бургундське!
ГЕНРИК (наступає на юрму): Геть від мене!
Задкуйте всі переді мною! Я наступаю на вас! Це моя особа! Це я, я сам! Порожнява!
Нехай утвориться порожнява! Тут тільки я! Тут, у самім осерді!
Ну а тепер увага!
Поставте тут стілець, стілець порожній. І хай вона на нього сяде.
А я наближуся до неї і... і що? Приміром, я торкнусь до неї... торкнусь до неї... отим пальцем... це означатиме, що я її пошлюбив і вона моя законна, чиста, неторкана і віддана дружина. Мені не треба інших церемоній. Я сам для себе церемонії творю. А щойно я торкнусь до неї, усі ви мусите навколішки упасти і сим падінням піднести мій дотик аж до верхів’їв святості щонайсвятішої... так, до вершин подружнього обряду!
Лише насмільтеся навколішки не впасти! Насмільтеся не освятити шлюб мій своїм падінням! А зараз уперед, гей, уперед, гей, гайда, гайда, гей, о Генрик, Генрик, Генрик!
ДВІР:
Генрик, Генрик, Генрик!
Гей, уперед, гей, гайда, гайда, гей! О, Генрик, Генрик, Генрик!
ГЕНРИК:
Мені однаково,
Що ви про це подумали! Але... що ви подумали?
Подумали, що... що? (До Дами.) Що ти подумала?
ДАМА: Я взагалі не думаю. Ніколи.
ГЕНРИК: Ти думаєш і всі ви... всі ви думаєте.
ЛАКЕЙ: Портвейн!
КАНЦЛЕР: Вони всі думають.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Так, думають... Усі...
ГЕНРИК (замислений): Думають... (Обходить гостей, зазираючи їм в обличчя, наштовхується на Владзя.) О, Владзю, як ся маєш?
ВЛАДЗЬО: Добре.
ГЕНРИК: І що чувати?
ВЛАДЗЬО: Та нічого.
ГЕНРИК: Добре (лишаються стояти один навпроти одного).
КАНЦЛЕР: Мені здається, наш монарх роздумався так дивно...