ПИЯК (уражено): Труп!
Ножем проштрикнутий, кур-р-р...тка...
Хто його штрикнув?
ОДИН ІЗ ГОСТЕЙ (до Генрика):
Ваша Величносте! Він хвилину тому
Ножем себе убив!
ПИЯК: Сам себе вбив? А пощо вбив?
ГЕНРИК: Це за моїм наказом!
УСІ: Король, король!
ГЕНРИК: Але... хіба це все серйозно?
(За мить.) Підсуньте щось йому під голову.
УСІ: Король, король!
ГЕНРИК: Хто міг би в це повірити? Це тільки сон. Це навіть небувало штучно.
А він таки лежить отут,
Вона стоїть отам.
А я є тут...
(За мить.) Тепер я вже спокійно можу дати собі шлюб!
УСІ: Король, король, о, Генрик, Генрик, Генрик!
ЛАКЕЇ: Бургундське, о бургундське, о бургундське!
ГЕНРИК: Хто міг би в це повірити? Це тільки сон. Це навіть небувало штучно.
А він таки лежить отут.
Вона стоїть отам...
(Тихіше.) Тепер я підійду до неї й тут і зараз зроблю з нею, зроблю з нею все, що мені запрагнеться, як закортить мені... візьму й пошлюблю я її собі... на повну міць...
Що це я мовити хотів?
Щось мовити хотів та й призабув.
Зараз, та що ж воно... Ага! Здається, що нічого з цього не вийде, бо...
Я передумав...
(До Мані.) Пробач...
КАНЦЛЕР (углибині, над тілом Владзя): Сорочку поплямив...
БАТЬКО: Власне, життя йому ніхто уже не поверне.
МАТИ: Та він безумець, видко! Я перше думала, що він пошуткував... а потім — бачця... лежить...
ПИЯК: Та шкода слів. Каюк. По всьому.
ГЕНРИК:
О, я чудово знаю, що це неправда!
А все ж таки!..
Панове,
Дами,
Падайте навколішки, схиляйте голови,
Бо замість шлюбу... буде похорон!
КАНЦЛЕР: Похорон.
БАТЬКО: Ага, як похорон, то похорон.
ГЕНРИК: Давайте його сюди. (До Мані.) Стань біля нього. Цей труп є ділом моїх рук,
Однак це діло геть незрозуміле... Неясне.
Темне...
Сильніше воно від мене і,
Мабуть, не моє!
Шикуйтесь у процесію жалобну!
КАНЦЛЕР: Це поховальний марш!
БАТЬКО: Це поховальний марш!
ГЕНРИК:
Ні! Я ні за що тут не несу відповідальності! Не розумію власних слів!
Я не паную над своїми вчинками!
Нічого, так, нічого-пренічого я не знаю й не розумію!
І бреше той із вас, хто торохтить, що розуміє!
Нічого ви не знаєте
Так само, як і я!
Ми лиш поєднуємося між собою і постійно
В нові вкладаємося форми.
І форми ті спіднизу вгору б’ють. Цей дивний дим!
Мелодія невловна! Облудний танець! Нечітка хода!
І земський, людський храм,
В якому я служитель!
ПИЯК: В якому я служитель...
БАТЬКО (лагідно): Геню...
МАТИ (лагідно): Геню...
ГЕНРИК:
І я невинуватий.
Я свідчу вам, що, мов дитя, безвинний, нічого я не скоїв і не знаю ні про що.
І тут ніхто і ні за що не може
Нести́ відповідальність! Відповідальності немає взагалі!
Якщо таки є труп, то мусить бути похорон, а як мусить бути похорон, нехай четвірко з вас стають побіля нього, щоби підняти його вгору на відповідний знак...
Ні, не існує жодної відповідальності,
Однак ми мусимо владнати всі Формальності...
Четверо Вельмож стають біля Владзя.
Однак якщо четвірко з вас там стали, біля нього, нехай четвірко з вас тут стануть, біля мене.
Він і я... Четвірко і четвірко. Там і тут...
МАТИ: Дитя моє, ти так не переймайся, Генричку, облиш усе це, преці я матір’ю твоєю є. Хіба ти вже не можеш звично говорити? Звично мене поцілувати?
ГЕНРИК:
Таж ні, на жаль. Ніхто ні з ким не може звично говорити.
І ти даремно із себе вириваєшся до мене, а я до тебе із себе рвуся.
Марно я хотів би вирватись із себе до вас.
Так, я ув’язнений...
Ув’язнений, нехай невинуватий...
А шо це я хотів сказати, га?
Коли отак я тут стою
І мовлю...
Нехай же ваші руки
Мене... цей-во... торкнуться...
Вартівники, які стоять позаду нього, кладуть йому руки на плечі.
Зараз.
Це ще не все.
Якщо мене схопили тут, нехай ген-ген отам, удалині знесеться чин мій.
Піднімають тіло Владзя.
І нехай вас зрушить з місця ваш поховальний марш!
Хода.
Завіса
1946
Оперета
Дійові особи:
МОДЕЛЬЄР ФІОР
КНЯЗЬ ГІМАЛАЙ
КНЯГИНЯ ГІМАЛАЙ
ГРАФ ШАРМ
БАРОН ФІРУЛЕТ
АЛЬБЕРТИНКА
БАТЬКИ АЛЬБЕРТИНКИ
ЗЛОДЮЖКИ