ПРЕЛАТ
ПАТРОН
ГЕНЕРАЛ
МАРКІЗА
ПРОФЕСОР
ГРАФ ГУФНАҐЕ́ЛЬ
ЛАКЕЙ ВЛАДИСЛАВ
ЛАКЕЇ. ГОСТІ
Коментар
Текст сучасної п’єси дедалі менше надається до читання. Чимраз більше скидається на партитуру, яка починає оживати лише на сцені, у грі, у виставі.
А ця ОПЕРЕТА складна для прочитання ще й з іншого приводу. Мене завжди захоплювала форма оперети, одна з найвдячніших, як на мене, із тих, що зародились у театрі. Наскільки опера є чимось млявим, безжально відданим на поталу претензійності, настільки оперета — в її божественному ідіотизмі, у блаженному склерозі, в її чудесному окриленні — завдяки співу, танцю, жесту, масці є для мене театром досконалим і досконало театральним. Нічого дивного, що я зрештою піддався цій спокусі...
Але... ну як тут наповнити маріонеткову порожнечу оперети глибокою драмою? Коли, як відомо, робота митця є одвічним поєднанням суперечностей, протилежностей — якщо ж я взявся до такої легковажної форми, то заради того, щоб опорядити й доповнити її серйозністю та болем. З одного боку, ця оперета, одначе, має бути від початку до кінця лиш оперетою, непорушною та суверенною в її опереткових елементах, а з іншого — вона все ж таки мусить стати патетичною драмою людства. Ніхто не повірив би, як багато зусиль поглинула драматургічна організація отакої дурнички. Замкнути в опереті певну пристрасть, певну драму, певний пафос, не порушуючи її святої глупоти — ось де чималий клопіт.
Монументальний оперетковий ідіотизм, який ходить укупочці з монументальним історичним пафосом, — ось маска оперети, за якою кривавить сміховинним болем викривлене обличчя людства; це була б, мабуть, найліпша інсценізація оперети в театрі. А ще в уяві читачів.
Дія
Акт І — Напередодні Першої світової війни, приблизно 1910 року.
Пересичений гультіпака і світський лев граф Шарм, син князя Гімалая замислив спокусити Альбертинку, дівчинку-картинку. Проте як зав’язати знайомство з Альбертинкою, «якщо його їй не відрекомендували»? Шарм вигадав таку інтригу: він умисне приведе злодюжку, юного шибеника й пустуна, а той підкрадеться до Альбертинки, поки вона спить на лавці, і щось поцупить... портмонетку, медальйон... Тоді Шарм упіймає злодюжку і зможе без порушення savoir-vivre[8] відрекомендуватися цій дівчинці-картинці.
Однак що це?! Альбертинка відчула крізь сон злодюжчину руку, і її занурив у мрії аж ніяк не злодійський дотик, а любовний... який добирався не до медальйона, а до її тіла... І відтоді це дівча, збуджене, зачароване, маритиме про наготу... і западатиме в сон, щоби знову відчути такий оголювальний дотик...
Прокляття! Адже Шарм, цей вифранчений граф, соромиться наготи, він обожнює вбрання! І не наготою хоче її зваблювати, натомість шиком своїх костюмів і манер! І не роздягати її прагне, а власне одягати!.. У найдорожчих крамницях, у люксусових модисток...
Проте хто ж це прибуває на гостину з Парижа до замку Гімалай? Сам знаменитий Фіор, модельєр світової слави і диктатор дамсько-чоловічої моди! Отож у замку має відбутися величний бал водночас із модним дефіле, а на цьому дефіле маестро мусить запровадити в моду свої новітні витвори. І поки Альбертинка мріє про наготу, Костюм, Мода і Шик починають всевладно панувати під орудою Фіора!
Утім маестро невпевнений і стривожений: яку ж би то моду запровадити, який силует запропонувати, коли Час такий пливкий, занепадницький, зловорожий, та ще й не знати, куди стримить Історія...
Гуфнаґель, граф і коняр, дає йому поради. Запросимо, мовляв, гостей до співпраці. Нехай це буде маскарад, а ті, хто схочуть узяти участь у дефіле, хай самотужки спроектують костюми майбутності й надягнуть поверх них мішки. На певний знак мішки спадуть, журі роздасть призи за найліпші ідеї, а маестро Фіор збагатиться цими ідеями й виголосить моду, обов’язкову на найближчі роки.
Прокляття! Адже цей Гуфнаґель насправді ані Гуфнаґель, ані граф, ані коняр! Ні-ні, це Юзеф, колишній камердинер Князя, звільнений колись давним-давно зі служби, а тепер агітатор і революційний діяч. Ха-ха-ха! Професор-марксист привів його сюди під фальшивим прізвищем, і цей замаскований терорист прагне під маскою Балу-Маскараду нелегально переправити до Замку Моду кривавішу, Вбрання жахітніше, ніж досі... він хоче збунтувати Лакейство, яке ваксує та глянсує взуття... він прагне Революції!..
Акт ІІ — Бал у замку Гімалай
8
Savoir-vivre (фр.) — дослівно: знати, як жити; тут — правила доброго тону. (Тут і далі — прим. пер.)