ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде. О-хо-хо, йде! (Ховається разом зі Злодюжкою за кущ.)
Акорд органа.
Із храму виходить Альбертинка разом з Батьками.
МАТИ: Проповідь нашого прелата, яка ж вона, ця проповідь нашого прелата, ох, оце вже мені проповідь, така вже проповідь... Альбертинко, тримайся струнко!
БАТЬКО: Дощу не буде, але сонце теж щось наче... отак... якось... теє...
МАТИ: Цього року кучерики трохи спадають на лоба. З буклею над вушком. Ти бачила, Тинко?
БАТЬКО: Сонце того... теє.. бо й дощу не-е...
МАТИ (до Альбертинки): Що ж ти так ногами кривуляєш, ну чого ти так отими своїми ногами все кривуляєш і кривуляєш? Тинко! Каро Божа! Люди дивляться!
БАТЬКО: Гей! Поглянь, мамо! Бачиш отого, отам?..
МАТИ: У фраку?
БАТЬКО: А бодай би я тріс! Це Шарм!
МАТИ: Шарм? Шарм? Шармусь? Шармулик? Глянь, Тинко, ні, не дивися, що тобі до того, дивися прямо перед собою, каро Божа!
БАТЬКО: У фраку! Знати, прямо з казино, але, мабуть, не до храму, ги-ги-ги!
МАТИ: Що ти, Тинко? Лишаєшся?
АЛЬБЕРТИНКА: Я мушу зачекати Ядзю.
МАТИ: Каро Божа, щоби ти не запізнилася на обід. А куди не слід, не витріщайся. Поправ собі кучерик за вушком. Де твоє рукоділля? Візьми рукоділля, очима не стріляй.
БАТЬКО: Ходи, мамо, ходи, а то запізнимося...
Батьки виходять.
Альбертинка сідає на лавці з рукоділлям.
АЛЬБЕРТИНКА: Мухи. О, мухи. Ядзя. Дерево. Спека. Спека. (Позіхає.)
Шарм шарманськи проходить перед нею в шапокляку.
Альбертинка стріляє очима, крадькома позіхає.
Шарм повертається, знову проходить.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм знову проходить.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм знову.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм іще раз.
АЛЬБЕРТИНКА. Ой-ой! Чого це він? Я спати хочу... (Засинає.)
Шарм подає знак Владиславові, який виходить із-за куща зі Злодійчуком. Нові знаки Шарма. Владислав спускає Злодійчука з повідця, а той, виконавши на волі кілька піруетів, підкрадається до Альбертинки й доволі довго її обмацує.
ШАРМ: Чого він так довго?
АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): О-о-о...
Злодійчук зриває з її шиї медальйон і тікає в бік Шарма, а той збиває його з ніг.
Грім.
Вітер. Буря, негайно вщухає.
ШАРМ: Мегзотнику!
ВЛАДИСЛАВ. Ах, пройдо, пройдо!
ШАРМ (підходить до Альбертинки з медальйоном, який він відібрав у Злодюжки): Дагуйте, пані, що я насмілююся заговогити з вами, адже мене ніхто вам не відгекомендував, але щойно цей злодюжка зловжив вашим безневинним сном і насмілився потягти цей медальйон. Я визнав за обов’язок негайно втгутитись. Однак виявив, що звегтаюся до вас попги те, що мене вам не відгекомендували. Ггаф Гімалай.
АЛЬБЕРТИНКА: О-йо-йой.
ШАРМ (співає й танцює):
Бо я ггаф Шагм!
Ловець на дам!
Гульвіса Шагм,
Безпутник Шагм,
Гей, гегцогині і ггафині,
Міщучки, швачки і мулатки.
Ох-ох, безцінний. Ах, незгівнянний,
А які ж у мене вусики, монокль і ціпочок!
Бо я ггаф Шагм —
Ловець на дам!
АЛЬБЕРТИНКА (співає й танцює):
Я Альбертинка,
Ах, дівчинка-картинка!
Це ніжна ручка моя,
Це зграбна ніжка моя!
Це моє вушко, це мої зубки.
Це носик мій, ой-ой, не твій!
А тут ще усточка мої!
О ти мій сон, чарівний сон!
О ви, о ви, чарівні сни...
Ах, зубки мої, ах, губки мої, ах, язичок мій, так-так, мій, бо він не твій.
Ах, вушка мої, ах, оченята мої, ах, пальченята мої, ні-ні, це не твої.
Ах, декольте моє-є-є,
Воно моє, а не твоє,
О ти мій сон,
О ти мій сон...
Чарівний ти мій сон!..
ШАРМ: Чагівний ти мій сон!
Якщо я вже мав честь вам відгекомендуватися, то чи вільно буде мені пегепочити хвилинку на цій лавчині біля вас, на якнайбільше догечній відстані?..
АЛЬБЕРТИНКА: Будь ласка!.. Пан граф такий ласкавий! Що це? Я спала? Що мені снилося?... Начебто рука... (Присоромлено.) О-о... Такий сон! Рука начебто якось отак... (Крадькома підозріло зиркає на Шарма, торкається до декольте...)
ШАРМ (сконфужений): Це, власне, той злодюжка...
АЛЬБЕРТИНКА: Злодюжка?
ШАРМ: Хіба ви нічого не знаєте?
АЛЬБЕРТИНКА: Що? Спека. Я заснула й бачила такий сон... Рука (підозріло дивиться на Шарма). Але чого ви тут, графе, сидите, що воно вам, графе, нащо ви поряд із такою, як я?..