Із-за крісла виходить Владислав зі Злодюжкою на повідці.
ВЛАДИСЛАВ: А що з цим пройдою? Відпустити його, здати в поліцію чи як?
ФІРУЛЕТ: Це пес чи якийсь зірвиголова? Де ти його, графе, відкопав?
ШАРМ: Стій, багоне!
Зажди, багоне!
Я дещо починаю гозуміти... Ага-а-а... аг-а-а-а... ага-а-а-а... Бо вона спала на лавці. Я спустив на неї цього злодюжку. Щоб він щось у неї вкгав. А я його тоді зіб’ю з ніг і відгекомендуюся... Така інтгига! Але! Ба! Я гозумію!..
ФІРУЛЕТ: І що? Та кажи вже!
ШАРМ (сам до себе, нажаханий): Вона кгізь сон пізнала його гуку в себе в пазухах... Але гадала, що це моя гука... що це я!
ФІРУЛЕТ: Перепрошую? Що ти, графе, власноруч запхав їй руку в пазухи? На лавці, під деревом, у скверику — і то не будучи їй представленим?! Та що це за дика ідея?!
ПАНСЬКА ГРУПА (драматично): Кріселка лорда Блоттона!
ШАРМ: Вона гадала, що це я! Що це я запхав! Тому їй закогтіло наготи. Наготи зі мною, Боже всемогутній!
Вітер, однак млявий.
ФІРУЛЕТ: Перепрошую, перепрошую, — наготи, наготи з графом? Це ж як — що ніби граф без ціпка, без монокля, без шапокляка, без штанів і без трусів?
ШАРМ: Вона наготи зі мною хоче.
ФІРУЛЕТ (хапаючись за живіт):
Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха!
Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха!
ВЛАДИСЛАВ: Ги-ги-ги! Ги-ги-ги!
ПАНСЬКА ГРУПА: Ха-ха-ха-ха-ха-ха!
ЛАКЕЙСЬКА ГРУПА: Ха-ха-ха-ха-ха-ха!
ШАРМ (співає):
Що, багоне, ну що це знову?
Куди ти хилиш? Що це за сміх?
Зволій мене позбавити цього! Геть, геть!
Ця безпагдонність вже вмогила всмегть!
ФІРУЛЕТ (співає):
Голий Шарм, голий Шарм,
Ха-ха-ха і гоп-ца-ца,
Ха-ха-ха-ха. Наголяса!
Голий Шарм! Голий Шарм!
Зухвало дефілюють один перед одним.
ШАРМ: Квагта в чигвах!
ФІРУЛЕТ: Шлем у каре!
ШАРМ: Дублет у кольорі!
ФІРУЛЕТ. Дублет на дублет!
ШАРМ: Тги без фігуги!
ФІРУЛЕТ: Великий шлем у піках!
ШАРМ: Пас!
ФІРУЛЕТ: Пас!
Любий графе Шарме, коли ти роздягнешся догола, не забудь мене покликати, щоб я міг помилуватися, ха-ха-ха-ха-ха-ха!
Виходить разом зі Стрільцем.
ШАРМ (пригнічений):
Зухвалець!
Нахаба! (Сідає на стільчик-парасолю.)
Я пгоггався...
ПАНСЬКА ГРУПА (piano, crescendo): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона...
ПРОФЕСОР: Ве-е-е...
ПАТРОН: Печія. Підвищена кислотність. Пересит...
КНЯЗЬ: Так-так, шановне товагиство, святі слова, я сам відчуваю на висоті, і моя дгужина теж щось на згазок пегеситу, надмігу, пегеїдання, що наче, так би мовити, як би ото висловитися... забагато: забагато бісквітів, кгемів, тужугок, тістечок, модисток, куафегів, компотів, комігчиків, десегтів, вегшків, підливок, соусів, лакеїв, екіпажів, ґудзиків...
ПРОФЕСОР: Ве-е-е!..
КНЯЗЬ: От власне! Ви, пгофесоге, пгосто-таки в мене з язика зняли!
КНЯГИНЯ: Якась нестгавність у повітгі.
ГЕНЕРАЛ: Переповнення.
ПАТРОН: Переїдання.
МАРКІЗА: Сю-сю-сю.
ПРЕЛАТ: Ох, що ж то за час! Господи, змилуйся над нами!
КНЯГИНЯ. Уся надія на нашого маестго! Маестго, будь ласка, освіжіть нам моду! Освіжіть чоловічий силует і дамський!
ФІОР (замислений):
Освіжити
дамський силует
і чоловічий?
ПАНСЬКА ГРУПА: О так, о так, о так!
ФІОР: Легко сказати!
Легко сказати: запровадь нам нову моду!
Вигадай нові моделі! Нові? Але які?
Мода... Мода не може йти всупереч часу!
Мода — це час. Мода — це історія!
Хіба я помиляюся, коли кажу,
Що мода — це історія?
КНЯЗЬ: Це істогія!
ПАТРОН: Історією мода є!
ГЕНЕРАЛ: Так, це історія!
ГУФНАҐЕЛЬ: Історія!
КНЯГИНЯ (Князеві): Чи спгавді мода — це істогія?
КНЯЗЬ: Так, мода — це істогія!
ПАНСЬКА ГРУПА (здіймаючи руки вгору):
Історією... мода... є!
Мовчання.
ФІОР: Історією...
Я Фіор! Я модельєр! Так, я Фіор!
Надати новий людині вигляд! А який?
О, як легко було старим майстрам творити!
А нині так обтяжливо...
Що буде за п’ять років, за десять, за п’ятнадцять? Що час нам принесе? Як час летить...
О, як мене мордує час, якого я не знаю!
Майбутність криється у цьому сьогоденні...
Ці загадкові форми!
Росія... Англія... Морська політика... Делькассе[24]... Балкани... Соціалізм... Кронпринц... Куди? Як? У якому напрямку? До чого? Яку ж холошу я мушу запропонувати, коли не знаю, чи за десять років існуватимуть холоші? А може, з пір’я чи з металевих кульок буде цей костюм майбутнього? Майбутність...
24
Теофіль Делькассе (1852—1923) — французький дипломат, державний діяч, міністр закордонних справ Франції (1898—1905 і 1914—1915). Один зі співзасновників Антанти.