ЛАКЕЇ: Копита!
ФІОР: Стійте!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: Стійте!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: Засвідчую,
Що я не розумію хто, кого, чому
й навіщо. Ні, не розумію! Не розумію! Я — не розумію!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Буря!
ФІОР: О, о, жахіття, жахіття, жахіття!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Нумо ж із ними разом у жахіття!
КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!
ЛАКЕЇ: Буря!
ФІОР (Гуфнаґелеві): Стань людиною! Скинь свою маску!
ГУФНАҐЕЛЬ, ЛАКЕЇ, КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!
Вихор, гуркіт, блискавки.
ФІОР: Тут маска маску мучить! Скиньте маски!
І станьте знов нормальними людьми!
УСІ: Буря! Буря!
ГЕНЕРАЛ, ПРЕЛАТ, МАРКІЗА: Уютукукмаколататтубубулгулулугулул!
ФІОР (ошаленіло): Туїтукуїіііттутуболітаватіііііі!
УСІ: Тафтатукуїїїїїтхшгкалапаталу!
Вихор, грім, темрява.
Вітер слабне, роз’яснюється.
Заходять Шарм і Фірулет у селянських одежах, у солом’яних брилях, із сачками на метеликів. Обличчя підмальовані, дебільно-радісні, клоунські.
Слідом за ними обидва Злодюжки, в чорних масках, загримовані під гробарів, заносять чорну труну.
ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):
Гей-га, крапча́стий метелик,
Так жваво мчить, і я за ним в політ!
Гей-га, крапчастий метелик,
А я за ним в політ, ой у політ!
О мій метелику, ти не втечеш від мене!
Тебе в сачок я мій зловлю, о-лю-лю-лю!
О мій метелику, хай жваво ти женеш,
Сачка мого не оминеш, о ні!
ФІОР: Шаленці!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не бракує нині шаленців
На шляхах шигоких світу...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: На безкраїх світу шляхах
Шаленців не бракує...
ШАРМ (Фірулетові): Глянь-но, а це не той, бува, що був колись Фіогом?..
ФІРУЛЕТ: Щось начебто...
ШАРМ (Фірулетові): Якщо я бачу гештки Фіога, то Фіог бачить гештки одного ггафа, багона...
ФІОР: Я Фіором був...
ШАРМ: Я Шагмом був...
ФІРУЛЕТ: Я Фірулетом... колись давно...
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Мене колись титулували князем...
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: А мене княгинею...
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Колись я був лакеєм, а потім
графом Гуфнаґелем і вершником...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я був прелатом...
ГЕНЕРАЛ: А я був генералом...
ПАТРОН: А я патроном.
МАРКІЗА: А я маркізою...
УСІ (крім Лакеїв): Ми були, були, були, ми екс-, ми екс-. Було.
(Важко.)
Це було. Було...
ФІОР: Будь ласка, поясни мені, графе, скажи, бароне,
що це за труна?
ШАРМ: Камуфляж.
ФІРУЛЕТ: Бо так безпечніше.
ШАРМ: Ми помігкували, маестго, якби хтось до нас чіплявся, то ми схибнулися, скгізь ходимо з тгуною, ми божевільні — і кгапка! А що ж до цієї тгуни... Це дивна й уже задавнена істогія, тгеба відновити в пам’яті той бал, ви пам’ятаєте, коли Бог відає навіщо, я, на біду, спустив того злодюжку з повідця. На жаль! Ліпше було не спускати, від цього всі нещастя почались... Але ця клята Альбегтинка отак усе пго наготу й пго наготу, пго наготу, пго наготу, пго наготу й пго наготу... а я був такий знегвований, що все воно отак із тою наготою, наготою, наготою і наготою, і знову з наготою, наготою, наготою, наготою, на-а...
ФІРУЛЕТ: Пас!
ШАРМ: Пас!
Тоді ми спустили злодійчуків, я і Фігулет, щоб вони погасали, погалабугдили... бо знаєте, коли самому зась, когтить пгинаймні, щоб два бешкетники оті... Laissons[31]! Гайда! А тоді! Кошмаг! Кошмаг! Багоне, пам’ятаєш?
ФІРУЛЕТ: Пам’ятаю...
ШАРМ: Зникають, всочуються в югму гостей і миттю
Гуками своїми підло-злодійськими
Нахгаписто-хапливими вмить добигаються
До всіх нагаз... Себто до сумочок,
Кишень, до погтмонеток і кольє,
Бгаслетів і годинників... І ті свої немиті лапи
Впихають у югбу шляхетних гостей
Кгізь шовк і оксамит, когсажі, фгаки та мундиги.
До тіла добигаються, лоскочуть, гладять,
Мацають і вгаз намацують, аж ви́ски
І хтиві вегески, смішки гозпусні.
Ніхто не знає, хто там кого, і тільки
Шви гепають, вивалюються бюсти, нагогу лізуть штани, тгуси
Все гозлітається...
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, я пам’ятаю... Саме тоді моє лакейство накинулося на моїх гостей...
ФІРУЛЕТ: А ми тоді до Альбертинки!
ШАРМ: Однак її вже не було!
ФІРУЛЕТ: Зникла!
ШАРМ: Ми застали лише погозкидані гештки її гагдегоба з... найінтимнішими частинами включно...
ФІРУЛЕТ: Так, із найінтимнішими частинами включно.
ШАРМ: Удаг!
ФІРУЛЕТ: Остовпіння! Де Альбертинка?