ШАРМ: А злодійчуки теж зникли. Пгопали безвісти, мов камінь у воді.
О, Фіоге!
О, маестго догогий! Що з нею статися могло?
Ба! Ясно! Підлі пси! Підступні кгадії!
На неї кинулися ті злодійчуки!
І зґвалтували, гоздягнувши догола!
Потому вкгали в нас її. І дгапнули...
ФІРУЛЕТ: Замордували!
ФІОР: А де труп?
ШАРМ: Немає, немає тгупа її наготи!
Однак вона для нас помегла! Її вбили!
Тому ми спгавили їй оцю тгуну
І найняли оцих-от ггобагів...
ФІРУЛЕТ: Отож тепер широкими шляхами світу
Йдемо, шукаючи
Нагого Альбертинки тіла!
ШАРМ: Нагого Альбегтинки тіла...
ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):
О мій метелику, ти не втечеш від мене,
У мій сачок тебе зловлю я, ой-лю-лю!
О мій метелику, хай жваво ти женеш,
Мого сачка не оминеш, о ні!
ФІРУЛЕТ: А коли ми її знайдемо, нагу, викрадену, вбиту, влаштуємо їй похорон!
ФІОР: Перепрошую, перепрошую. Я небагато розумію, не надто знаюся в дурні́-мурні́ цих дивних перетворень, перевдягань, переформувань теперішньої моди, моди, моди...
Моди на бездоріжжях світу... Нестерпний маскараде! (замислений) Що це за труна?..
КНЯЗЬ-ЛАМПА (підходить): Тгуно! Як вчасно ти з’явилась, і мені згодишся!
Вітаю, тгуно! Дозвольте, я вкладу до цього гробу мої маєтність і славетність, мої пишноти і чесноти.
А ще мій кгах!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК (підходячи):
Я вкладаю до цієї тгуни свої діадеми,
Пегли, сапфіги, діаманти і смагагди,
І стогони свої!
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я Бога мого до труни цієї покладу.
Усім дякую, всі вільні! Служба вже скінчилася!
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Зараз!
Одну хвилинку! Не забирайте цю труну без мене!
До неї я складаю себе самого! Ве-е! І вже мене нема!
О, як це добре! Я помер!
ГЕНЕРАЛ: Даруйте!
Ця труна для нас! І нам її роковано!
Нам, засудженим! Обвинуваченим навіки!
Я в тебе, труно, складаю таємницю,
Мерзенну, незбагненну, криваву та страшну,
Все те, що годі й вимовити!
ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Уїтттуііітууууутутуууіііііі!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Біда!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Біда з бідою!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК:
Стояти! Стійте!
Якщо вже всі складають свої втрати
До цієї ось труни, я також прошу
Трохи місця. Дозвольте, я складу
Мої надії, битви й перемоги,
Пролетаріату біль тисячолітній,
Пролетаріату біль тисячолітній,
А ще одвічний мій галоп!
КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ, ПРОФЕСОР: Біда, о біда, біда!
ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Біда, о біда!
ЛАКЕЇ: Біда, о біда, біда!
ФІОР: Труно розбухла, жалюгідний похорон.
О, біда, біда, біда!
УСІ: Біда, о, біда!
Фіор виступає вперед.
ФІОР: Геть.
Відійдіть від цієї труни. Тепер я підійду!
Тепер наближуся до неї я, Фіор!
УСІ: О, Фіор, о, Фіор, о, Фіор!
ФІОР: Друзі й подруги!
Я Фіор, маестро і магістр костюма,
Я, величний диктатор моди і різьбяр
Фасонів модних!..
(Підходить до труни.)
Пас!
ШАРМ: Пас!
ФІРУЛЕТ: Пас!
ФІОР: Я проклинаю людський костюм і проклинаю маску,
Яка, скривавлена, вгризається у тіло,
Я проклинаю моду, проклинаю всі фасони,
Крій панталонів і сорочок я кляну —
Занадто в’ївся в нас цей крій!
УСІ: Прокляття!
ФІОР: Я, Фіор,
Маестро дамсько-чоловічий, до труни складаю
Святу й назавжди зганьблену костюмом
Людську наготу!
УСІ: Нагота свята, спи!
ФІОР: Нагота свята людська, спи вічним сном!
Ніколи ми тебе не взнаємо...
ШАРМ: Штани!
ФІРУЛЕТ: Куртка!
ПАТРОН: Шкарпетки!
ГЕНЕРАЛ: Труси!
КНЯГИНЯ: Шагфик!
КНЯЗЬ: Ціпок!
ПРЕЛАТ: Краватка!
МАРКІЗА: Спідниця!
ГУФНАҐЕЛЬ: Черевики!
УСІ (крім Фіора): Рейтузи, сюртуки, туфлі, декольте, шнурівки, спіднички «фру-фру», краватки-метелики, дезабільє, смокінги, гетри, рукавички etcetera, etcetera, etcetera, etcetera, etcetera, etcetera...
ФІОР: Нагота свята і недосяжна,
Спи вічним сном! (Жест, начебто він поклав її в труну.)
ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ (із труни): На-а-аг...
КРИКИ: Що це?
Тиша.
ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ: На-а-аг...
ШАРМ: Це вона!
ФІРУЛЕТ: Це вона.
ФІОР: Тихо!
Тиша.
ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ: На-а-аг...
ШАРМ (швидко): Це вона!
ФІРУЛЕТ (швидко): Вона десь тут!
ШАРМ: Моєю наготою снить!
ФІРУЛЕТ: Це вона!
ШАРМ: Вона десь тут!
ФІРУЛЕТ: Моєю наготою снить!