ЦИРИЛ: На милість Божу!
ПРИНЦ: Нічого, це жарти! Але вона боїться — диви, вона серйозно боїться. Страшенно боїться — це підло. Чого ви боїтеся, пані, таж я пожартував... Це жарти! Чому ви це серйозно, якщо я жартома...
ЦИРИЛ: Ти починаєш блазнювати.
ПРИНЦ: Що? Ах, справді. Кумедно. Гадаєш, я справді блазнюю? Дуже можливо. Але це її провина — не моя! Це вона мене, не я її!
Дзвінок: заходить Валентій.
ЦИРИЛ: Та хто там? (Дивиться крізь вікно.) Здається, гості.
Камергер, дами.
ВАЛЕНТІЙ: Відчинити?
ПРИНЦ: Вони прийшли на вивідки. Ходімо, треба зачесатися.
Виходять: Принц, Цирил та Івона. Валентій відчиняє. Заходять: Камергер, двоє кавалерів, чотири дами, Інокентій.
ПЕРША ДАМА: Нема нікого (роззирається).
ДРУГА ДАМА: Ой, я не можу (хихотить).
ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Ану як він серйозно?
КАМЕРГЕР: Спокійно, спокійно, мої пані!.. Тільки, будь ласка, без отих смішків-пересміхів.
Дами хихочуть.
Будь ласка, без смішків-пересміхів!
Дами хихочуть.
Прогулюємося, начебто нічого не сталося, щоби зметикувати, звідки вітер дме.
ПЕРША ДАМА: Серйозно? Ха-ха-ха! Це думка! — Дивіться — її капелюх! Капелюх! Вмираю!
ДРУГА ДАМА: Я лопаюся!
КАМЕРГЕР: Узяти себе в руки! Узяти в руки! В руки!
ГОСТІ: Хі-хі-хі — ми не можемо! — Хі-хі-хі! — Припини, бо я не можу. — Сама припини. — Вмираємо! Лопаємося! (Сміються тихо, під’юджуючи одне одного: сміх то наростає, то згасає — лише Інокентій не сміється.)
Заходять: Принц, Цирил, Івона.
Принц!
Кланяються.
КАМЕРГЕР: Власне, власне, прогулюючись тут, ми не змогли стриматися (потирає руки) — всією компанією!
ПРИНЦ: Івоно, моя кохана, — я тішуся, що можу познайомити вас усіх з моєю нареченою.
ГОСТІ: О-о-о-о! (Кланяються.) Вітання, вітання!
ПРИНЦ: Люба моя, здолай свою несмілість і скажи що-небудь. Кохана, ці пані й панове належать до найліпшого товариства, чому ти їх так лякаєшся, начебто це зграя людожерів або шимпанзе з острова Борнео. Даруйте, товариство, моя наречена неймовірно делікатна, гордовита і тривожна — з нею не так просто. (До Івони.) Та сядь же, бо ми не можемо стояти вічно.
Івона начебто хоче сісти на підлогу.
ЦИРИЛ: Таж не сюди!
ГОСТІ: Ха-ха-ха!
ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Я присягнув би, що там був стілець.
ПЕРША ДАМА: Був, але втік.
ГОСТІ: Ха-ха-ха! Чари! Промах!
КАМЕРГЕР: Будь ласка, будь ласка (підсуває стільця). Тільки обережно!
ЦИРИЛ: Тримайте міцно, щоби знову не втік!
КАМЕРГЕР: Нехай пані зволіють добре прицілиться!
ПРИНЦ: Добре прицілься, моя люба.
Івона сідає.
Є!
Усі сідають, окрім Принца.
ПЕРША ДАМА (збоку до Принца, довірчо): Направду, принце, сконати можна! Я конаю! Лопаюся!
ДРУГА ДАМА (збоку до Принца): Луснути можна. Вмираю! Це наймодніший різновид жартів, так зване світонудьгування — не знала, що ви, принце, маєте такий талант до світонудьгування. Погляньте лише, ха-ха-ха!
ПРИНЦ (під’юджений сміхом гостей): Ха-ха-ха!
ГОСТІ: Ха-ха-ха!
ПРИНЦ (голосніше): Ха-ха-ха!
ГОСТІ (голосніше): Ха-ха-ха!
ПРИНЦ (голосніше): Ха-ха-ха!
ГОСТІ (нерішуче): Ха-ха-ха!
Сміх згасає, тиша. Камергер кашляє.
ПЕРША ДАМА: Мені вже треба йти, на жаль. Згадала, що в мене справи... Будьте такі ласкаві вибачити мені, принце.
ДРУГА ДАМА: Я також мушу вже йти... Даруйте, принце... У мене зустріч (Тихше, до Принца.) Тепер я розумію. Ви все це підлаштували проти нас! Це жартома, еге ж? Ви, принце, з нас глузуєте! І заручилися з цією... бідолашкою, щоби висміяти нас! Це просто злий натяк на вади та дефекти... декотрих придворних дам. Ага, я розумію! Ви дізналися про косметичні процедури й масажі Йоланти... тому й заручилися з цією задрипанкою... щоби виставити Йоланту на посміховисько, ха-ха! Для мене зрозумілий іронічний смисл цієї інтриги! До побачення!
ПРИНЦ: Іронічний смисл?
ПЕРША ДАМА (почувши це): Якби так було насправді, то радше, мабуть, щоби видобути на яв і висміяти два твоїх штучних зуби, про які й так усім відомо! Ха-ха, таж не будьте таким жорстоким, принце, ха-ха — до побачення, я вже мушу йти.
ДРУГА ДАМА: Мої зуби? Радше твій штучний бюст!
ПЕРША ДАМА: Або твою криву лопатку!