Роксолана Сьома
Валька, внучка Дарини Яворівської.
Марійка Гайдук, донька Тамари, внучка Олени, двоюрідна внучка Христини, правнучка Василини.
Маргарита Чикун (на прізвисько Крадуниха), донька Ганни, внучка Параскеви.
Тетяна Онищук (на прізвисько мала Шолудиха), донька Оксани, внучка Мелашки.
…Ой-йой, що то за Пасха Свята була! І тоді, йдучи центральним парком, трималися квартетом подруги-нерозлийвода: Валька, Маргарита, Тетяна й Марійка. Утім, не теревені правили, як то робили зазвичай, не наївними смішками вмивалися, а, схиливши голови-пуп’яхи, чорним покриті, плелися за причепом старого ваговоза. Знайомий фотограф, залицяльник ще той, не на дівчат спрямовував об’єктив дешевого фотоапарата, а на молодого красеня, що бездиханно лежав у заквітчаній труні. Над нею надривно голосили старенька мати…
«А з отою? Що з отою?» – сільським жінкам не лягала на розум поведінка сором’язливої й тихої Марійки. Бо чого Тетяна слізьми землю топить, ясно було, адже вона сестра рідна небіжчика. А чого Марійка, якої досі з жодним хлопцем на вулиці не піймали, ридма ридає коло тіла дев’ятнадцятирічного Миколи, те нікому в голові не вкладалося. Бо знали цю історію без початку, але з кінцем хіба тільки подружки-нерозлийвода.
– Чи ти здуріла, Марійко?! Чого галасуєш, наче за рідним?! – Марійчина мати й собі силкувалася збагнути, що коїться з дочкою, яка дотепер жодного разу не насмілювалася осоромити ні себе, ні всього їхнього жіночого сімейства. – Де ж твій сором, дівко? Схаменися й заспокойся хутчіше! – цідила у вухо вказівками, проте швидко піймала себе на думці, що нічого не вдієш: Марійка скиглила, як ошпарене кошеня, скрививши до невпізнання брунатне обличчя, почувалася так, наче вивергнулася з плоті, впокоривши її хіба весняному легковію.
Однак подумки вона обсипала цілунками найпрекрасніше у світі Миколине обличчя…
Розділ перший
Куми
«Пасха. 1995 рік». Перегляд злегка пожовклого кольорового фото, хоч і з сухим підписом, викликав у Вальки щиру усмішку. Рівно п’ятнадцять років минуло відтоді, як народилася одна з найперших спільних з її подружками світлин. Добре, що приїхав тоді до тітки в село… – здається, Андрієм звали того хлопця, – забачив, як шкільним парком прогулюються чотири гарно вбрані юнки, запропонував сфотографувати. Мовляв, користуйтеся з нагоди, поки на плівці залишилося два вільні кадри. От десятикласниці й ухопилися за той шанс, як, бувало, за дражливі мандарини, що ними поласувати вдосталь тоді було годі, – швиденько виструнчилися рядочком, ніби під час ранкової шкільної лінійки, випростали спини та й ну позувати молодому фотографові. Але той запропонував учинити інакше: не виказувати, що хизуються для знімка, а вдати, ніби йдуть собі парковою дорогою і весело щось обговорюють…
За кілька тижнів містянин привіз дівчатам чотири однаковісінькі фото. Довелося викласти за них аж по сто тисяч купонокарбованців! Але насолода, що її вони відчувають уже стільки літ, усе ж коштувала грошей, за які на ту пору можна було купити дві хлібини або ж дизель-поїздом подолати стокілометровий шлях. Уже через рік саме таку відстань Валька з Марійкою оплачували по студентському, їдучи на навчання (правда, віддавали вдвічі більше і щораз іншими грішми, які й дотепер змінюють свою цінову породу так часто, як ото багатії іномарки), а Тетяна з Маргаритою стільки ж проїжджали до кордону з сусідньою Білоруссю: добиралися на заробітки. Але то було згодом. А тієї великодньої днини дівчата тішилися юнню, не задумуючись над майбутнім, скидалися на підгодованих курчат, що ось-ось нестимуть яйця своїм хазяям, а про безжалісно відтяті колись голови навіть не підозрювали…
Валька торкнулася вказівним пальцем свого зображення.
«Смішна така, – кинула зворушливою думкою. – Сарафан у помаранчеві ромби… Модний тоді був, – усміхнулася. – А Ритка…»
Валька прикрила рота правицею і від душі зайшлася раптовим сміхом.
– Яка ж вона завжди була кумедна! – мовила впівголоса, споглядаючи світлину недоладно вбраної подруги. – Бідолашна наша Ритка. Ритка-Маргаритка.
Валька заплющила очі, й у темені враз постала сцена з колишнього, ще шкільного життя, як вона, відмінниця й зразок для наслідування, теревенила з трієчницею, але дотеперішньою подругою про омріяне заміжжя.