— А що зараз, Сесі?
— Я йду по ґанку, підходжу до гейзерів. Зараз мене огортають сірчані випари. Угорі з криком пролітає пташка. І от я вже у пташці та лечу геть. З висоти пташиного лету бачу внизу жінку, вона робить кілька кроків уперед, до гейзера. Чую звук, так наче падає камінь! Бачу бліду ручку, яка зникає в болоті. За мить поверхня гейзера стала знову гладенькою. Тепер я лечу додому!
Щось стукнуло у вікно горища.
Сесі моргнула.
— Ось і я! — засміялася вона. — Я тут!
Очі Сесі блукають по кімнаті в пошуках Тімоті.
— Чому ти нагорі, а не на Дні повернення додому?
— Ех, Сесі, — не стримався він, — я хочу зробити на вечірці щось таке, щоби всі мене помітили, щось таке, що зробило би мене таким самим поважним, як вони, щось таке, щоби вони зрозуміли — я теж належу до цієї родини, і я подумав, ти могла б…
— Так, — пробурмотіла вона. — Стій рівно! А тепер заплющ очі та ні про що не думай, взагалі ні про що!
Він стояв дуже рівно і ні про що не думав.
Вона зітхнула.
— Тімоті? Готовий! Увага! — Сесі просунула руки в його вуха, немов у звичайнісінькі рукавички. — Іди!
— Увага! Дивіться!
Тімоті підняв кубок з дивним червоним вином незвичайного врожаю, щоб усі могли бачити. Тітоньки, дядечки, кузини, небожі, небоги!
Він спустошив бокал до дна.
Тімоті помахав своїй зведеній сестрі Лорі, перехопив її погляд і самими лише очима змусив її застигнути на місці.
Він нашіптував щось, заводячи її руки за спину.
І ніжно вкусив за шию!
Свічки згасли. Вітер аплодував черепицею на даху. Тітоньки й дядечки ахнули.
Роззирнувшись, він запхав у рота поганку, проковтнув. Тоді ляснув руками по боках і почав крутитися:
— Дядьку Ейнаре! Тепер я полечу!
На самому вершечку сходів, коли він вже розмахував крилами, до нього донісся Мамин крик:
— Ні!
— Так! — Тімоті кинувся вперед, щосили молотячи крилами!
На півдорозі його крила раптово розчинилися. Він закричав, зрозумівши, що падає.
Дядько Ейнар підхопив його.
Тімоті звивавсь як навіжений, а його вуста промовляли дивним голосом:
— Це я — Сесі! — вигукнув голос. — Сесі! Заходьте до мене привітатись! Я на горищі! — Після цього голос розреготався. Тімоті даремно намагався затулити собі рота.
Сміялися всі. Ейнар опустив Тімоті. Пробираючись крізь натовп родичів, які поспішали нагору до Сесі, Тімоті розчахнув вхідні двері й…
Пуф! І вино, й поганки розчинилися в холоді осінньої ночі.
— Сесі, я ненавиджу тебе! Ненавиджу!
У сараї, в дальньому кутку, Тімоті гірко ридав і молотив кулачками по копиці пахучого сіна. Потім затих. З кишені сорочки, із затишної сірникової коробки виліз павучок і поповз по плечу Тімоті до шиї, щоб дістатися вуха.
Тімоті затремтів.
— Ні-ні. Не треба!
Ніжний дотик лапки, що досліджувала барабанну перетинку, цей маленький знак великої стурбованості припинив плач Тімоті.
— Іди геть, Араше! Давай!
Павук спустився по його щоці, зупинивсь у нього під носом, обмацуючи ніздрі, наче шукав у них причину смутку, а потім обережно заліз на кінчик носика і вмостився там, пильно роздивляючись Тімоті, поки той не розреготався.
У відповідь павук поплив униз і шістнадцятьма ніжними рухами обплів своїм павутинням рот Тімоті, який тепер міг тільки видавати звуки:
«М-м-м-м-м-м!»
Тімоті присів, шурхочучи сіном.
Миша лежала у кишені його сорочки, маленька затишна радість, що торкалася його грудей і серця.
Ануба згорнулась у м’якенький клубочок дрімоти, і безліч прекрасних рибок плавали у потічках її снів.
Місячне світло заливало землю. Було чутно, як із великого Будинку долинав непристойний сміх, оскільки присутні забавлялися в «Дзеркальце, дзеркальце». Гості викрикували, намагаючись угадати — чиї відображення не з’являлися та й узагалі ніколи не з’являться в дзеркалі.
Тімоті зірвав павутину Араха з губ.
— І що тепер?
Упавши на підлогу, Арах швидко побіг в напрямку будинку, поки Тімоті не зловив його і посадив назад за вухо.
— Гаразд. Ходімо розважатися, незважаючи ні на що!
Він побіг. Позаду дріботіла миша і широко ступала Ануба. Коли він перетнув уже пів подвір’я, із неба впав зелений брезент і накрив його шовковим крилом.
— Дядьку!
— Тімоті.
Крила Ейнара задзвеніли, як литаври. Він посадив Тімоті собі на плече, і той почувався, наче маленький наперсток.