Їхні душі вискочили, немов корок із пляшки шампанського. Полетіли, як пташечки, і яскравими голками вп’ялися у вуха божевільних.
— Ах! — скрикнули вони від захвату.
Поки їхні душі мандрували, сарай згорів.
Серед криків і метушні, біганини по воду та загальної істерики всі забули, хто в сараї і що задумали сплячі кузени й Сесі у своїм захмарнім польоті. Вона так глибоко занурилася в бистрий сон, що не відчула ні полум’я, ні того жахливого моменту, коли впали стіни і спалахнули чотири факели у подобі людей. Гуркіт грому прокотився по країні, струсонув небеса, погнав за вітром душі кузенів через млинові крила, поки Сесі перехопило дихання. Вона випросталась і жахливим криком змусила кузенів повернутися додому. Всі четверо в момент сум’яття перебували в різних шухлядках психушки, підглядаючи в чужі черепи у пошуках виру конфеті кольору божевілля чи темної веселки кошмару.
— Що сталося? — долинув крик Джека із вуст Сесі.
— Що?! — сказав Філіп її губами.
— Боже мій, — Вільям поглянув її очима.
— Сарай згорів, — промовив Пітер. — Нам кінець!
Уся Сім’я, ніби сажотруси, стояла в закопченому дворі, наче на похороні бродячого менестреля, і в шоці дивилася на Сесі.
— Сесі? — шалено покликала мати. — 3 тобою є хто-небудь?
— Це я — Пітер! — крикнув Пітер з її вуст.
— Філіп!
— Вільям!
— Джек!
Сім’я вслуховувалася в перекличку душ із вуст Сесі.
Сім’я застигла в очікуванні.
Нарешті, як один, голоси чотирьох хлопців поставили останнє, найжахливіше питання:
— Хіба ви не врятували бодай одне тіло?
Відповідь камінням упала на душу кожного з Сім’ї; та ніби по щиколотки провалилася під землю, і ніхто не наважився озвучити відповідь.
— Але ж…
Сесі встала, спираючись на лікті, торкнулася до свого підборіддя, рота, чола, всередині якого чотири живі примари боролися за місце.
— Але… що ж мені з ними робити? — Її погляд перестрибував з одного обличчя на інше. — Мої кузени не можуть так залишитися! Вони не можуть жити в моїй голові!
Що б вона не кричала після цього, чи що б не бурмотіли кузени, намагаючись прорватися крізь її слова, або що б не говорили родичі, бігаючи по двору, як підсмажені, — все те загубилося в галасі навколо.
І з таким гуркотом, наче настав Судний день, обвалилася інша частина сараю.
Шарудячи ґонтом на даху горища, жовтневий вітер здував попіл і невгамовний шепіт.
— Мені здається, — мовив Батько.
— Не здається, а так і є! — вигукнула Сесі, не розплющуючи очей.
— Ми повинні прилаштувати кузенів. Треба знайти їм тимчасовий притулок, поки ми не відбракуємо їм нові тіла…
— Чим швидше, тим краще, — донеслися чотири голоси з рота Сесі, то високі, то низькі, то на два тони посередині між цим.
Батько продовжував у темряві:
— У когось же в Сім’ї має бути хоч трошки місця в задній частині мозочка![11] Добровольці!
Сім’я завмерла і затамувала крижане дихання. Прабабуся, далеко нагорі, у своїй мансарді, раптом прошепотіла:
— Цими словами я клопочу про найстарішого з найстаріших, висуваю та затверджую його кандидатуру!
Ніби на одному повідку, всі голови враз повернулись і втупилися в дальній кут, де схилився їх древній Нільський Прадідусь, немов сухий сніп пшениці, вирощеної за два тисячоліття до Різдва Христового.
Нільський Прабатько прохрипів:
— Ні!
— Так! — Прабабуся заплющила шпаринки очей, не ширші від одної піщинки, і схрестила ламкі руки на могильних грудях. — У тебе є весь час світу.
— Знову-таки ні! — шелестіли колоски погребальної пшениці.
— Це, — пробурмотіла Прабабуся, — наша Сім’я, вся по-своєму дивовижна… прекрасна. Ми гуляємо ночами, літаємо з вітрами і повітряними потоками, бродимо в бурю, читаємо думки, творимо магію, живемо вічно або тисячі років і не тільки. Одним словом, ми — Сім’я, на яку можна покластися, до якої можна звернутися, коли…
— Ні, ні!
— Цить. — Одне око завбільшки із «Зірку Індії»[12] розплющилося, загорілося, потьмяніло і потухло. — Це просто непристойно — чотири дикуни в голові тендітної дівчини. Крім того, саме ти багато чому можеш навчити кузенів. Ти був у розквіті сил задовго до того, як Наполеон прийшов у Росію і втік з неї, чи то Бен Франклін[13] помер од віспи. Це навіть добре, якби душі хлопчиків якийсь час побули в твоїх вухах. Це допомогло би їм трошки розпростатися. Хіба ні?
Древній предок з Білого й Голубого Нілів ледь чутно зашелестів своїм снопом.
11
Мова про відділ головного мозку (cerebellum). Попри метафоричне використання терміна автором, необхідно все ж таки зауважити, що на думку сучасних нейробіологів, мозочок справді бере участь у процесах вищої нервової діяльності, як-от накопиченні пам’яті, досвіду, здійсненні мислення.
12
Star of India — великий зірчастий сапфір із колекції Американського музею природничої історії.