— Що тут відбувається? Хто налякав мого… — Чоловік спинився. За дверима його погляд застиг на змарнілому пасажирові зі «Східного експреса», що сповільнювався і гальмував. Тато малого прикусив язика. — …мого сина? — закінчив він.
Примарний пасажир спокійно глянув на нього туманно-сірими очима.
— Я… — Француз відсахнувся, недовірливо стиснувши зуби. — Вибачте! — видихнув він. — Мені прикро! — А тоді побіг геть, підштовхуючи сина. — Бешкетник. Уперед! — Двері за ними захряснулися.
— Париж! — луна пронеслася потягом.
— Замовкніть і покваптеся! — порадила Мінерва Геллідей, виштовхуючи свого старожитнього друга на платформу, переповнену сум’ятним настроєм і загубленим багажем.
— Я розтану! — вигукнув примарний пасажир.
— Не там, куди я вас веду! — вона виставила уперед кошик для пікніків і дивом заштовхнула чоловіка в останнє наявне таксі. Вони приїхали під грозове небо цвинтаря Пер-Лашез.[18] Величезна брама саме зачинялася. Медсестра витягнула жменю франків. Брама спинилася.
Там вони мирно блукали собі поміж десятків тисяч надгробків. Стільки холодних надгробків, стільки похованих душ! Раптом медсестра відчула запаморочення, біль у зап’ясті, а тоді холод ковзнув по лівому боці її обличчя. Вона труснула головою, наче хотіла позбавитися від цих відчуттів, і вони побрели далі серед могильних плит.
— Де ми влаштуємо пікнік? — спитав він.
— Де завгодно, — сказала вона. — Але пильнуйте! Все ж таки це французький цвинтар! Ущерть заповнений недовірою! Армії егоїстів, які спалювали людей на багатті за їхню віру, тільки щоби через рік їх самих спалили за власну віру. Тож давайте! Обирайте!
Вони йшли далі. Примарний пасажир кивнув:
— Перший надгробок. Під ним: порожнеча. Для того, хто тут лежить, смерть — остаточний фінал, а не шепіт часу. Друга плита: жінка, котра таємно від усіх вірила, бо кохала свого чоловіка і сподівалася знову зустрітися з ним у вічності… шурхіт духу, порухи серця. Вже краще. А тепер третій надгробок: письменник, автор трилерів для французьких журналів. Він любив свої ночі, свої тумани, свої замки. Температура цього каменю співмірна із добрим вином. То ж тут ми і сядемо, моя люба леді, ви відкоркуєте шампанське, і ми почекаємо на потяг.
Вона радісно запропонувала йому келих.
— А ви можете пити?
— Можу спробувати. — Він прийняв келих. — Тільки спробувати й можу.
Примарний пасажир майже «помер», коли вони покинули Париж. Група інтелектуалів саме поверталась із семінарів про Сартрову «Нудоту».[19]
Гаряче повітря переповнювалося розмовами про Сімону де Бовуар,[20] текло коридорами і залишало по собі порожнечу.
Блідий пасажир ще більше зблід.
Друга зупинка за Парижем, ще одне вторгнення! У вагон увійшла група німців, гучна у своїй зневірі в духах предків і сумнівах щодо політики. Дехто з них навіть мав книжки з назвою «Чи був Господь удома?»
Привид «Східного експреса» ще глибше втиснувся в свої подібні до рентгенівських променів кістки.
— Ох, лишенько, — закричала міс Мінерва Геллідей і побігла до себе в купе, щоб принести і кинути поряд з ним цілу купу книжок.
— «Гамлет», — закричала вона. — Привид його батька, так. «Різдвяна пісня у прозі». Аж чотири привиди![21] «Буремний перевал».[22] Кеті ж повертається, так? Привидом серед снігів? О, «Поворот гвинта»[23] і… «Ребекка»![24] А ще — ось моя улюблена! «Мавпяча лапка»![25] З чого почнемо?
Але привид «Східного експреса», на відміну від Марлі, не промовив ні слова. Його очі заплющилися, а рот зшили крижинки.
— Зачекай! — закричала вона.
І розгорнула першу книгу…
Там Гамлет стояв на стіні й слухав стогони привида свого батька; жінка прочитала слова:
— «Послухай же… Близька година… Коли я знов повернуся до сірки, в огонь і муки, й сморід».[26]
Тоді прочитала ще:
— «Я дух твойого батька, приречений тут до пори блукати ночами…»
І ще:
— «Якщо ти дійсно син своєму батьку… То помстися за убивство…»
І знову:
— «…Убивство — і підліше, ніж будь-яке…»
І потяг мчав крізь ніч, коли вона вимовляла останні слова привида батька Гамлета:
18
Пер-Лашез (Рёге Lachaise, буквально — «отець Лашез», на честь єзуїтського ченця) — один із найвідоміших цвинтарів Парижа. Розташований на сході міста.
19
Жан-Поль Сартр (1905–1980) — французький філософ, письменник, есеїст. Згаданий у Р. Бредбері роман Ж.-П. Сартра «Нудота» 1938 р. — маніфест атеїстичного екзистенціалізму, де автор порушує проблеми хаосу й абсурду людської долі, страху, відчаю та безвиході.
20
Сімона де Бовуар (1908–1986) — французька письменниця, філософ, ідеолог фемінізму. І Сартр, і де Бовуар — представники атеїстичного екзистенціалізму.
21
«Різдвяна пісня у прозі» («А Christmas Carol in Prose», 1843) — різдвяна повість англійського письменника Чарлза Діккенса (1812–1870), у якій до головного героя Ебенезера Скруджа являються почергово чотири духи — Дух Колишнього Різдва, Дух Нинішнього Різдва, Дух Прийдешнього Різдва і Дух Скруджевого колишнього компаньйона Джекоба Марлі.
22
«Буремний перевал» («Wuthering Heights», 1847) — єдиний роман Емілі Бронте (1818–1848), виданий під чоловічим псевдонімом Елліс Белл.
23
«Поворот гвинта» («The Turn of Screw», 1898) — містико-психологічна повість американського письменника Генрі Джеймса (1843–1916).
25
«Мавпяча лапка» («The Monkey’s Paw», 1902) — «страшне» оповідання англійського письменника Вільяма Джекобса (1863–1943), яке стало класикою літератури жахів.
26
Тут і далі цитати зі сцени п’ятої першої дії трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц Данії» («Hamlet, Prince of Denmark», 1603) у перекладі українською Ю. Андруховича.