Такий ефект для музики неможливий. Pianissimo, котрим музика звичайно маркує тишу, має те до себе, що рiвночасно малює лагiднi чуття, неяснi мрiї i нiяк не може малювати таких внутрiшнiх драм тишi, якi часто малює поезiя. От тим-то музика, що має претензiю малювати людськi думки, внутрiшню боротьбу рiзних сил нашої душi, навiть рiзних пристрастей, тобто музика, що силкується вдертися в властиву домену поезiї, наперед засуджена на невдачу. Так названа "Gedankenmusik" є утопiєю; тони нiколи не можуть бути еквiвалентом тих таємних рухiв, якi вiдбуваються в наших нервах.
Та, з другого боку, ясно буде також, яку вартiсть мають проби деяких, особливо французьких поетiв зробити поезiю чистою музикою, будувати вiршi зi слiв, дiбраних нь вiдповiдно до їх значення, але вiдповiдно до їх т. зв. музикальної вартостi. Се поступування зовсiм подiбне до того, про яке говорить наша приповiдка: церков обiдри, а дзвiницю полатай. Тi поети, мабуть, не розумiють того, що, ганяючися за фiктивною музикальною вартiстю слiв, вони тим часом позбуваються тої сили, яку мають слова яко сигнали, що викликають в нашiй душi враження в обсягу всiх змислiв. Музикальна вартiсть поодиноких слiв навiть у такiй мелодiйнiй мовi, як французька, є зглядно дуже мала, i найбiльшi вiртуози версифiкацiї осягають тим способом дуже нетривкi ефекти - i то коштом далеко важнiшої втрати в пластичностi i змiстi поезiї. Вiзьмiм один iз найбiльш звiсних примiрiв, Верленову архiмелодiйну строфу:
Les sanglots long
Des violons
De l'automne
Blessent mon coeur
D'line langueur
Monotone.
"Довгi хлипання скрипки восени ранять моє серце монотонною втомою". Перекладенi на яку-небудь iншу мову, то значить позбавленi чисто механiчної, язикової мелодiї, тi слова не говорять нашiй фантазiї анi нашому чуттю нiчогiсiнько; та й у французькiм треба бути втаємниченим у спецiальну декадентську мiстику, щоб знати, що те "lо", повторюване в трьох перших рядках, значить не булькiт горiлки крiзь вузьку шийку пляшки, а осiнню тугу, а те "оn-in-аn-оn" у дальших рядках - то не голос дзвонiв, а прим., спомини минувшини або щось подiбне.
Зрештою, не треба забувати, що поезiя вiд давнiх-давен умiла використовувати тi музикальнi ефекти, якi дає сама мова. Ще в Софокла знаходимо вiрш:
Т?????????????????????,???????????
(ти слiпий на уха, на розум i на очi), в котрiм так i чується здавлюваний гнiв i погроза в устах слiпого старця, оте торкотання, що нiмцi називають Stottern. Ми в однiм iз дальших роздiлiв отсеї розвiдки поговоримо докладнiше про тi музикальнi ефекти самої мови, про т. зв. ономатопое-тичнi слова, викрики, алiтерацiї, асонанси i рими. Тут згадуємо про них тiльки для того, щоб зазначити, що французькi декаденти не винайшли тут нiчого нового, а тiльки своїм звичаєм i силою реакцiї довели до абсурду рiч, давно звiсну i природну. Зрештою, проти тої псевдомузикальної манiї пiднялась уже реакцiя в Нiмеччинi.
Пiд проводом Арно Гольца постала там купка поетiв, котра, знов зводячи до абсурду певну доктрину, вiдкидає все, що досi називалося поетичною формою i мелодiєю, отже, не тiльки риму, але й рiвний розмiр вiршiв, i ставить основним принципом нової поезiї голе слово в його безпосереднiм, первiснiм, несфальшованiм (?) значеннi. Не маючи пiд рукою вiршiв самого Арно Гольца, я приведу тут як зразок сеї нової "форми" пародiю О. Е. Гартлебена на Гольцевi вiршi, держану докладно в його новiм стилi:
Ich
liege auf dem Bauche
und
rauche Tabak -
Brimmer.
Abscheulich!
Ab und zu
spitz' ich die Lippen
und
pfeif auf das ganze Familienleben.
Пародiя заховала вiрно форму Гольцових вiршiв, а й до змiсту не додала анi вiд нього не вiдняла майже нiчого, пiдчеркуючи тiльки деякi нюанси. Ся нова "школа" робить тепер у Нiмеччинi багато шуму. Взагалi, чим меншi таланти, тим бiльше роблять шуму - стара iсторiя.
3. ЗМИСЛ ЗОРУ I ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ПОЕЗIЇ
Ми вже сказали, що змисл зору дає найбагатший матерiал для нашого психiчного життя, а тим самим i для поезiї. Пригадаймо тiльки великi контрасти свiтла i темноти i безконечну скалю кольорiв, пригадаймо такi поняття, як високiсть i низькiсть, красота i бридкiсть, форма i рух, такi образи, як небо, поле, земля, гори, i зрозумiємо, як глибоко сягає в нашу душу вплив зорового змислу. Гарний приклад великої ролi, якi мають образи, взятi з обсягу зорового змислу, в народнiй поезiї, дають нам важнi i характернi epitheta ornamentia, якими радо по-слугується народна пiсня. Користуючися багатою збiркою тих епiтетiв, зладженою Мiклошичем (Dr. F г. М i k l о s i с h. Die Darstellung im slavischen Epos, Denkschriften der K. Akademie der Wissenschaften in Wien. Phil. hist. Classe, Bd. XXXVIII, 1890, 28 - 40), я подаю тут ось який цифровий огляд:
У сербських пiснях епiтетiв прикметникових є 97, а iменникових 25; мiж першими iз обсягу зору взятих є 35; мiж другими 5; iз обсягу дотику 2+5, iз обсягу смаку 5, iз обсягу слуху 1.
У болгарських пiснях на 58 постiйних епiтетiв 21 узято з обсягу зору, 16 з обсягу дотику, 2 з обсягу смаку, а один з обсягу слуху. В росiйських пiснях таких епiтетiв начислив Мiклошич 64, з них зорових є 18, дотикових 13, смаковi 1, слуховi 2. В українсько-руських пiснях епiтетiв 38, з них зорових 17, дотикових 10, слухових 1. Загалом можна сказати, що в слов'янських епiчних пiснях на 279 постiйних епiтетiв 173 (62%) взято з обсягу змислових вражень, а з них 96 (55 1/3%) узято з обсягу зору, 65 (37 - 57%) з обсягу дотику, 7 (4%) з обсягу смаку, а 6 (несповна 3%) з обсягу слуху. Iнтересно, що у пiвденних слов'ян, у сербiв i болгар, запас епiтетiв загалом найбагатший, мiж ними найбiльший процент епiтетiв змислових, а мiж тими знову найбiльше власне зорових. Те саме треба сказати i про порiвняння. Сербська пiсня порiвнює молодого парубка до гарної китицi квiток; дiвчина називає любка своїми чорними очима. Поява героя на обрiї описується ось як:
Бачите ви оттой бовдур мряки,
Бовдур мряки з-пiд чорного лiсу?
Тая мряка - Королевич Марко.
Поїздка юнака на поле - се полiт зiрки по небi:
Пак се ману преко пода равна,
Кано звезда преко ведра неба.
Мiлош виїжджає на поле, "мов яркеє iз-за гори сонце". же гарно малює iнша пiсня похiд юнакiв:
Ой то суне хмара вiд Котара,
А крiзь хмару блискавки блискочуть;
А як тая хмара пiднялася,
З-пiд копит так курява знялася;
Як крiзь хмару блискавки блискочуть,
Так блискочуть зброї на юнаках.
Ще одна цитата - опис дiвчини-вродливицi, характерний iз многих iнших причин, а головно тою масою зорових образiв, з яких зложено малюнок:
Гарна вона, краща й буть не може!
Бо що станом - тонка i висока,
А що личком - бiла i рум'яна,
Наче зранку виросла до пiвдня
В тишi проти сонця весняного.
Очi в неї - два щирi клейноти,
А тi брiвки - морськiї веселки,
А рiсницi - ластiв'ячi крила,
Руса коса - шовкове повiсмо,
А устонька - цукровий замочок.
Бiлi зуби - бiсера двi низки,
А рученьки - лебединi крила,
Бiлi груди - два голуби сивi.
Слово мовить, мов голуб воркує,
А всмiхнеться, мов сонечко грiє.
Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло, рум'яне личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину: