Порiвняння поетичної фантазiї з сонними привидами, а в дальшiй лiнiї - з галюцинацiями, тобто з привидами на явi, не є пуста забавка. Се явище одної категорiї; творячи свої постатi, поет в значнiй мiрi чинить те саме, що природа, викликаючи в людськiй нервовiй системi соннi вiзiї та галюцинацiї. Значить, кождий чоловiк у снi або в гарячцi є до певної мiри поет; студiюючи психологiю сонних вiзiй та галюцинацiй, ми будемо мати важнi причинки до пiзнання поетичної фантазiї i поетичної творчостi.
Я не думаю тут вдаватися в широкi розвiдки, а вiдiшлю цiкавих до багатої лiтератури про сни. На сни звернена була пильна увага вже у старих єгиптян, грекiв та римлян. Їм надавано вiще значення, божеське наслання, так само як i поезiї. Снами займалися у грекiв фiлософи (А р i с т о-т е л ь. De divinatione) i лiкарi Гiппократ, Гален). Для вжитку одних i других зладив Артемiдор цiлу книгу, де заведено i усистематизовано масу снiв (Онейрокрiтiкон). Новiша психологiя займається ними також дуже пильно, почасти з лiкарського погляду, при дiагнозi хороб (гл[яди]: М а с а г i s. Du sommeil, des reves et du somnambu-lisme dans l'etat de maladie. Lyon, 1857), а поперед усього - з психологiчного, щоби на них слiдити iстоту i вдачу духових функцiй (гл[яди]: М a u r у. Le sommeil et les reves. Paris, 1878; V о l k e l t. Die Traumphantasie; R. V i s с h e r. Studien iiber den Traum (Beilage zur Allgemeine Zeitung 1876); Schemer. Das Leben des Traumes, вiдповiднi уступи в Вундтовiй "Physiologische Psychologie" i Carl du Prel, "Psychologie der Lyrik"). Для нас важно тут тiльки вказати, в чiм сходиться сонна фантазiя з поетичною, i для сеї цiлi ми користуємося книжечкою Дю Преля.
Поперед усього: як повстають соннi привиди? Щоби се вияснити, вийдiм вiд звичайних вражень. Як повстають звичайнi враження? Так, що зi зверхнього свiту доходять до наших замислiв певнi механiчнi чи хiмiчнi iмпульси (твердi тiла, плини, запахи, тремтiння етеру або електричнi рухи) i удiляються нашим нервам. Нерви проводять їх до певних мозкових центрiв i в комiрках нашої мозкової субстанцiї повстає образ того центру, з якого вийшов даний iмпульс. Та вроджена сила нашого мозку така, що сей образ не уявляється нашiй свiдомостi там, де вiн справдi є, т. є. в комiрках нашого мозку, а неначе в проекцiї у зверненiм свiтi, там, вiдки вийшов iмпульс або вiдки нам здається, що вiн вийшов. Се є джерело i спосiб нашої смислової перцепцiї (вiдбирання вражень зверхнього свiту) та заразом джерело наших змислових iлюзiй. Перша часть сього процесу, т. є. натиск iмпульсiв на наш органiзм i доношення їх до мозку, вiдбувається без нашого спiвудiлу, зате друга часть - проектування вражень назверх, їх умiщування в зверхньому свiтi - вiдбувається не без працi нашого розуму, є здобутком довгого досвiду поколiнь i кождого осiбника, хоч, звичайно, вiдбувається зовсiм несвiдомо.
В снi вiдбувається зовсiм аналогiчний процес, тiльки з одною важною змiною. Тi нерви, що приймають враження зi зверхнього свiту (периферичнi), засипляють, не приймають вражень, а властиво не доносять їх до мозкових центрiв хiба в виїмкових разах, коли тi враження будуть надто сильнi. Зате внутрiшнє, вегетабiльне життя органiзму в снi так само сильне або й ще сильнiше, як на явi, i воно викликає тисячнi рухи, тони, натиски i змiни внутрi нашого органiзму, на якi ми на явi звичайно не звертаємо уваги та котрi тепер, при часовiй паралiзi нашої уваги i нефункцiонуваннi периферичних нервiв, без перешкоди доходять до мозкових центрiв. I тут дiється чудо. До мозкових центрiв доходять, так сказати, телеграфiчнi звiстки про якiсь рухи, тони, блискавки i т. i., i тi центри на власну руку, не контрольованi периферичними нервами, але на пiдставi привички, витвореної тими нервами, умiщують усi тi телеграфованi звiстки в зверхнiм свiтi, а що вiн моментально задля нефункцiонування периферичних нервiв не iснує для нашого органiзму, то мозковi центри самi з власного запасу творять собi той зверхнiй свiт, т. є. викликають нагромадженi в них образи зверхнього свiту, вiдповiднi до тих свiжих вражень, якi доходять до них. Так, напр., молекул кровi натисне на слуховий нерв у головi, - i що ж дiється? До слухового центру в мозку доходить вiд слухового нерва, так сказати, слiпий алярм. Центр перцепує се як гук, i в тiй хвилi з-помiж образiв, нагромаджених у тiм центрi, встає один, чим-небудь схожий з тим гуком, напр., образ гуку пожарного дзвона. Сей образ на пiдставi закону про асоцiацiю образiв викликає вiдповiднi образи зору, запаху, дотику - i наша сонна фантазiя в однiй сотнiй частi секунди сотворила в нашiй уявi повний, пластичний, живий образ пожару - в тiй хвилi сонний чоловiк зривається, опанований страхом, i кричить "крiзь сон": "Рятуйте! Горить!"
Вже з сього короткого представлення видно, як багато подiбного е мiж творчiстю сонної i творчiстю поетичної фантазiї. Поперед усього в обох разах процес вiдбувається несвiдомо, "мозок функцiонує як чистий продукт природи, а не як джерело суб'єктивної, рефлективної свiдомостi" (D u Р r е l. Ор. cit., 19). В обох разах наша душа дiзнає iлюзiї, що витворений несвiдомою дiяльнiстю мозку свiт образiв є щось реальне, зверхнє, лежить поза нашим "я". В обох разах результат дуже подiбний - нагляднi, пластичнi образи. Як знаємо, соннi привиди вiдзначаються такою незрiвняною пластикою, таким ярким колоритом, яких в дiйсностi звичайно не зазнаємо або зазнаємо в незвичайно подразненiм станi, в гарячцi, в галюцинацiях.
Сон є, як се видно з попереднього, "пробою нашого мозку вияснити якесь донесене йому враження". От тим-то бiльша часть наших слiв має, так сказати, аналiтичний характер: у мене в нозi є терн, у снi почуваю бiль, - i менi сниться, що мене кусає гадюка або пес. Iз подушки вилiзло перо i скобоче менi по шиї - менi сниться, що хтось стиха пiдiйшов до мене i пальцями скобоче мене по шиї. Те, щ о н а д i л i є о д и н м о м е н т а б о я к и й с ь с т а н, с о н н а ф а н т а з i я у я в л я є я к р у х, я к ц i л и й д р а м а т и ч н и й п р о ц е с. Але те самiсiньке чинить i поет. Стан чуми в селi поетична фантазiя малює цiлим рядом страшенно пластичних образiв:
Чума з лопатою ходила,
Та гробовища рила-рила,
Та трупом-трупом начиняла
I "со святими" не спiвала.
Чи городом, чи то селом
Мете собi, як помелом.
Подивляти тут треба не тiльки пластику поодиноких образiв, але їх велике багатство i рiзнороднiсть: чума являється i як грабар з лопатою, i як дяк, що йде за похороном не спiваючи, i як хазяйка, що змiтає помелом зерно - зовсiм так, як у снi одне i те саме враження, коли воно тривке i iнтенсивне, викликає за чергою рiзнi образи, що нечутно переливаються один у один. Я в снi дiстаю биття серця, i в тiй секундi сонна фантазiя докомпоновує менi його причини: мене гонить медвiдь, я тiкаю, наскакую на глибокий яр i стрiмголов паду в безодню.
Сонна фантазiя є не тiльки репродуктивна, але й творча: вона потрафить уявити нам такi образи, такi сцени i ситуацiї, яких ми в життi нiколи не бачили i не зазнавали. Вона потрафить скомбiнувати все те з величезного запасу наших звичайних вражень i iдей, послугуючися збiльшеною в снi легкiстю в асоцiюваннi iдей. Для сонної фантазiї стоять отвором усi таємнi скритки та схованки нашої нижньої свiдомостi, всi скарби наших давнiх, забутих i затертих вражень вiд найдавнiших лiт, усе те, що наша свiдомiсть на явi хiба з трудом може вигребти в пам'ятi або може й зовсiм не вигребти. I над усiм тим скарбом сонна фантазiя панує безгранично, всевладне. Легкiсть асоцiювання тих образiв у снi - величезна, власне задля браку контролю з боку свiдомостi i рефлексiї. В тiм пануваннi над сферою нашої нижньої свiдомостi i в тiйлегкостi комбiнування лежить увесь секрет сили i багатства нашої сонної фантазiї, та тут же лежить також увесь секрет сили i багатства поетичної фантазiї. Ми вже вказували в попереднiм роздiлi, як часто поет iде буцiмто проти правил звичайної асоцiацiї iдей, з якою легкiстю вiн зводить докупи, комбiнує такi образи, якi в звичайнiй уявi тiльки з трудом можна звести докупи, i як при помочi таких далеких асоцiацiй поет викликає в нашiй душi власне такi враження, якi бажав викликати, змушує нас до певної мiри переживати те, що зачарувала перед нами його фантазiя в словах.