– Людина, що вертається з півдороги, як дерево, що раптом рости перестало. Тико що ми знаємо про дерево, чого воно тремтить, бідолашне, за літньої погоди?
– Сиділо, кажуть, на слові двоє слів, присіло третє, затим четверте, п’яте, а де слів забагацько, тісно їм, падають і розбиваються, а об теї скалки раняться люди.
– Що забув ізранку – увечері вже згадаєш по-новому, озирнешся й згадане ни побачиш.
Пелагея-словниця
Складник із найхарактерніших слів західно-поліського діалекту, які вживала Пелагея Кусько, а також її слова-новотвори.
Аліганцький – інтелігентний, панський, вельми делікатний, особливий.
Бабити – приймати пологи, перерізати пуповину.
Бабниця – повитуха, жінка, що перерізує пуповину.
Бакунник, бакунщик – той, хто садить (вирощує) тютюн (бакун), завзято палить тютюн («Ото мій Федько вже бакунщик!»).
Баранець – хлопець із волоссям, що дрібно в’ється.
Бахур – позашлюбний хлопець.
Бидло – корови, худоба.
Блимуха – та, що часто моргає.
Блізірувати – удавати, задарма пишатися («Що вона з сибе блізірує велику цяцю?»).
Блутало – той, хто говорить невиразно, заплутано.
Боцюнець – маленький лелека (бусол, чорногуз).
Бристальовий – вартісний.
Бульбовище – поле, з якого зібрали бульбу (картоплю).
Бурчєк – вічно незадоволений, буркотун.
Валькуватий – непоспішливий чоловік.
Ведмеді – ожина.
Вердзігіль – непосида, вертун, постійно в русі.
Вирискуха – сварлива жінка.
Вихур – непосида, швидкий хлопець.
Воробцюх – горобець.
Ворожайка, ворожниця – жінка, що вміє ворожити.
Воропаха – бідний чоловік, жінка, дитина, яких треба пожаліти (близьке до горопахи).
Ворохба – тривога.
Ганина – промова з ганьбою когось.
Ганити – соромити.
Гвавтоньки – дуже нетерпеливо, поспішно.
Годзікало – базікало, говорун.
Голчатниця – сосна, а також маленька сосонка, рясно всипана голками.
Гомачка – страва, сир із сметаною і молоком.
Гора – горище.
Горох – квасоля, горох же – стручник.
Груба – вагітна.
Грумічати – гидувати.
Дєдина – тітка (відповідно: дядько – дєдько, не плутати з дідьком).
Диньки – гарбузове насіння.
Диня, динька – гарбуз.
Довгарати – мучитися чимось невизначеним («Щось мині довгарає»).
Довозька – бричка.
Дома – хата, оселя.
Дрикало – чоловік-провокатор.
Друбняк – хмиз («От принесла цілу радюгу друбняку»).
Жабуринник, жабуринниця – людина, що шукає в комусь, в подіях, в житті тільки погане («Хіба мона таким жабуринником бути!»).
Жвандіти – наполегливо повторювати свої думки, бурчати.
Жипола – любитель дорікати.
Жиполити – набридливо дорікати.
Затменє Боже – втрата пам’яті, стан, близький до божевілля («Ото затменє Боже!»).
Збаданий, збадана – оглянутий, обстежений з усіх боків («Ото вже Димка коло церкви була збадана»).
Здерубок – вчинок, частіше – про вчинок несподіваний, який викликає здивування (вар’ятський здерубок).
Здоровий – великий.
Злидня – слизька, непевна людина («Що вже злидня той Хома, то злидня»).
Знебощений – такий, що вдає з себе нещасного, вдавано нещасний.
Зорабити – спокусити («Як вже той Гартем тую Пріську зораблює, аж зорі цвітуть»).
Кабан – великий гарбуз, огірок («Ото вродив кабанисько!»).
Кал – грязюка.
Камар-Комаровський – великий комар, взагалі велика комаха.
Карамида – набридлива, докучлива дитина (і людина взагалі: «Ото вже карамида!»).
Качанка – капуста.
Клецьок – малий огрядний хлопець, котрий чимало важить.
Кобилячі пичі – шипшина.
Корчуватий – непевний, прихований.
Косогриз – невправний косар.
Кривуля – дитина, що гримасничає, показує, робить «криве лице».
Криж – хрест (полонізм).
Крикень – селезень, що голосно кричить.
Крипа – човен.
Круцюх – непосида, вертлявий хлопець.