Йогансен. Пригода Гулівера у слобожанській Швейцарії
Бог послав випробовування Україні у вигляді інтелігенції, наче хотів Всевишній пересвідчитися: чи вартий такий народ окремої країни, чи слабкість на слово заведе його на манівці... Тим часом енкавеесівцям було байдуже, що заарештований, як випускник класичної гімназії, знав старогрецьку, латину, німецьку і французьку, самотужки оволодів англійською, спілкувався скандинавськими та слов’янськими мовами, а в його перекладах українці прочитали класичні твори Фрідріха Шиллера, Уїльяма Шекспіра, Едґара Аллана По. Для них він, у першу чергу, був “ворогом народу”. Тим часом майбутній тюряжник над ними кепкував, бо не розумів, як народ визначає своїх «ворогів».
Живим мерцям у шкірянках і кашкетах Майк Йогансен давно все виклав як на духу. Ще вісім років тому, наче у воду дивився, літератор та письмово підготував останнє слово в “Автобіографії” (1929). Проте у Країні Рад з її плановою економікою ніколи і ніщо не йшло за планом. Навіть це йому було байдуже, і дотепник навіть наполягав:
– Отже, я, Майк Йогансен, умру в 1942-му році і, оселившись у царстві тіней, вестиму розумну бесіду з Ґесіодом, Ґейне і Міґелем Сааведро де Сервантесом. Але я з ними говоритиму українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишаюся по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я, вовік невтомний, словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо….
– І скажу там також, у тому царстві тіней, що я, бувши поетом, сценаристом, романістом, лінгвістом, новелістом, автором граматик, поетик, словників, численних перекладів із мов усіх народів світу, в середині життя свого написав також і великі коментарі до коментарів великого філософа Авероеса (Ібн Рушд; 1126-1198. – О.Р.) і тим ще раз убезсмертив своє ім'я.
– «Неможливо збагнути час поза рухом», – наставляв згадуваний андалуський філософ Авероес. Саме так ми і вчинимо, розпочинаючи оповідь. Щосили ми намагатимемося зрозуміти Епоху.
***
Український поет, самобутній прозаїк доби «Розстріляного відродження», перекладач, літературний критик, сценарист, мовознавець Майк Йогансен (власне: Михайло Гервасійович Йогансен) народився 16 (28) жовтня 1895 р. Чи: в 1886-му – різні джерела наводять різні дати; таким незапланованим був той Майк. Сталося це у Харкові – в сім'ї вчителя німецької мови та географії, вихідця з Курляндіії. Жила велика родина на вулиці Лермонтівській, що вела від вулиці Пушкінської аж до Журавлівських схилів, де розлягалися тоді незвідані пустирі.
У містифікованій «Автобіографії» літератор представляв себе нащадком… автора «Дон Кіхота», що, генеалогічно не мало ніяких підтверджень. Але то була чиста правда, якщо зважити на духовну єдність Поета з європейськими культурами. Тим часом в реальному житті Майк Йогансен, в чиїх жилах і справді намішано було різної крові, із вітряками не бився, а свідомо вибрав українську ідентичність. Та нехай усе мовиться по черзі.
Його батько – Гервасій (Гервазіус-Еміль Наполеон) Андрійович (Гайнріхович) Йоганнсен, власне прізвище писав із подвоєним «н», бо походив із остзейських німців. По закінченні історичного факультету Московського університету він опинився у Харкова. Аби уникнути військової служби, юнак влаштувався викладачем німецької мови у 3-ю Харківську чоловічу гімназію. Кажуть, навіть шлюб Гервасій узяв за розрахунком, бо ні за які медалі не бажав іти до війська, отож спішно одружився та завів купу дітей.
На всі запитання допитливого Михася щодо родоводу vater сухо розповідав про славний шведський рід, котрий у силу обставин докотився до Курляндської губернії, про діда – волосного писаря із села Гросс-Екау (тепер – Ієцава), що лежало за 30 км від губернського міста Мітави (нині – Єлґава). І – анічичирк про Дон Кіхота й вікінґів.
***
Мати, Ганна Федорівна Йоганнсен була родом із Старобільського повіту Харківської губернії та походила із старовинного козацького роду Крамаревських. Один із її прапрадідів, старобільський козак Грицько Скараний із турецької неволі тікав 12 разів. Одного разу доля завела бранця аж в Алжир, де українець познайомився з Міґелем де Сервантесом (Miguel de Cervantes Saavedra; 1547-1616), котрий у 1575 р. також потрапив у полон. І стали два раби грецького зрадника Далі Мамі побратимами, які вирішили разом готували втечу.
Тікали вони чотири рази. Міґеля засудили на дві тисячі ударів палицею, а Грицько зрештою, загинув на кривавій палі. І тоді його син, теж – Грицько, нічого не відаючи, поплив рятувати батька з турецької неволі: Алжир тоді був бусурманським. У широко розрекламованій «Автобіографії» Майк Йогансен переконував: