Аня Гераскіна
Його звуть Міша… або Зорі в макаронах
Ця книга про хлопчика Мішу не для дітей. Це книга для дорослих, щоб вони не забували, як воно бути дітьми. І як воно - бути щирими. А щирими іноді хочеться побути всім. Ці оповідання нікого не залишають байдужими, над ними регочуть до сліз, плачуть до шмарклів і лаються з використанням заліських слів, забуваючи при цьому, що саме проти суржику вони і починали лаятися. Книга розрахована на всіх, хто був дитиною.
Листи з дитинства ніколи не прийдуть.
Хіба що заздалегідь треба написати один на видраному (акуратно вирізаному) аркуші із зошита в клітинку. Запечатати в конверт. Наліпити марку (обов’язково облизати!). І заховати. Забути. А потім знайти і довго роздивлятися, побачити, під яким дивним кутом падає дощ.
Я не написала такого листа свого часу.
Я жалкую.
Я перевіряю поштову скриньку, в якій немає навіть періодики.
Поруч зі мною живе Міша - мій добрий знайомий. Я хочу, щоб його «листи» знайшли адресата.
Тому почну, а він розхоробриться і, певно, сам продовжить.
…
Міша і міша сидять в темній кімнаті. Міша напружує зір, намагаючись розгледіти наклейки від жувачок, що торік наліпив на шафку. А міша байдуже витріщається очицями-ґудзиками на смужку крикливого світла з-під дверей.
Нове життя югославського бабиного пальто.
В залі співають «Ландиші, ландиші, свєтлово мая прівєт» і густо пахне холодцем.
- Іван Афанасійович, а де Ваш онук? Спить?
- Щас!
Друзі сиротливо туляться один до одного і моляться впівголоса Пресвятій Діві, що живе в кутку, щоб двері так і лишились зачиненими.
- Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А був же ж отакусєнький!
- Не брешіть. Отакусінький - то Ваша дурна болонка.
- Міша!
- Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
- Сьогодні Міша хоче буть винахідником, але обачливо відповідає «міліціонером».
- Молодєц! От я в твої годи…
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
- Я не хочу, мам!
- Так. Міша, давай раз - і все. І ніхто тебе не чіпатиме.
- Чесно?
- Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!
Галина Георгіївна плаче тушшю.
Зачинивши за собою двері, Міша розкладає на ліжечку трофеї:
пиріжок з м’ясом,
три цукерки «Мороженая трубочка»,
пробку з-під шампанського
і надкушений бутерброд зі шпротами і більше ні з чим.
міша дивиться співчутливо і щосили намагається не пахнути нафталіном.
А травневий дощ падає і падає, і два друга своїм мовчанням перекривають програму про мамонтів на центральному телеканалі.
*** *** ***
Мене звуть Мішa.
Живу по вулиці Леніна. Біля магазіну «Роднічок». Без перерви та вихідних.
Без перерви і вихідних - і продукти працюють, і я живу.
У всіх усе починається з Дня народження, отже, і в мене спершу був…
День ер
В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько. Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З природознавства у мене чотири, бо вчителька молода і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
- Що це?
- Гербарій.
- Міша, шо це?!
- Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
- Де ти це взяв, Міша?!
- Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній механіці, том два, бо діду…
- Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії. Ну що ти мовчиш?
- Марин Анатольна, а трійку поставите?
Сьогодні у мне День народження. Я став на рік доросліший. Але, по-моєму, ні крапельки не вищий… Тихенько пробираюся в туалет. І знаєте, що я вам скажу? Пісяється так само!
Знову залажу під одіяло, грію ноги і шумно дихаю носом, ніби параход або їжак.
- Де він? - фізрук підтягує адідасівські штани.
- Стоїть за углом біля будки!
- Крос він біжить. От сачок! Міша!
- Що?
- Чого стоїм, кого ждьом?
- Гусениця.
- Яка?
- Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі крапочка.
- У гусениць нема попи.
- А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?
В залі ворушаться. Мама думає, що я сплю. Баба знає, шо ні (я перечепився через Маркіза і звалив вєшалочку).