- Заглохні! Торохкотить, як навіжений!…
- Не Ви! - конь стальной…
Але мені випала доля, мабуть, і сконати на цьому ліжку.
- Мам, а ми літом на море поїдем?
- Поїдем.
- Де минулий раз?
- Туди, де минулий раз.
- А собака там буде?
- Який собака?
- Великий! Шо лапою теліпав. Ну, сопе ще. Ну, рядом.
- Дік?
- Да! Ти що, не пам’ятаєш, які у нього блохи? О-о-ось такі! Сто штук. Добірних бліх.
- Міша!
- Мам, а по гороскопу я хто?
- Рак.
- А рак - це погано?
- Ні, добре.
- А чого ти плачеш?
- Я не плачу, дивись. А раки - вони задкують. Назад.
- Да-а-а? А я умію?
- Мабуть.
- А мені ще довго лежати?
- Ні, скоро, котику. Скоро, рідненький.
- Мам, а якщо я помру, ми на море не поїдем?
- Що ти таке!… Міша!
- А апельсин мені можна?
…
- Мам, можна?
- Ні. Не можна…
- Зовсім?
- Зовсім. Хочеш кашку?
- Не хочу. Мам, а ти відріж шматочок і поклади мені на носа. Я буду нюхать. Нюхать апельсин можна?
У скло стукає шось. Не встигаю глянути, як на підвіконні записка:
«Не расстраівайся!
У мене теж дрисня!
Анонім.»
А я і не расстраівався. Хто сказав?
Повертаюсь до стіночки і рахую на килимку оленів - один, другий…
За п’ять хвилин вже сниться контрольна.
З одного боку в моїй кімнаті оті доісторичні олені, а з іншої - коняки 1990 год. Правда, календар ми одрізали, так шо тепер це просто картинка.
Чесно-пречесно!
Я зосереджено роздивлявся коней. Вони бігли намальованим полем і голосно іржали.
Попереду мчав ватажок - кінь молодий, вередливий, але дуже мені симпатичний.
В сусідній комнаті ридала мама.
Я не хтів чути, як вона плаче, тому почав дуже голосно думати, майже вслух: «Чому подобається, коли вмочиш губи у холодну простоквашу, голосно булькати? А з чаєм - нецікаво. Чому? Чому-чому-чому-чому-чому-у-у-у-у-у!!»
Мама запричитала ще голосніше.
- Я заходжу в хату, а він мертвий!
- Людо, та живий, живий твій пацан! Он, зараза, сидить сопе! - бабуся грозить мені пальцем.
- Я не сопу!
- Циц! Людочко, ну не плач, дівчинко. Закрий двері, паскудник!
- Мамо, мертвий! Лежить, не шевелиться, не морга! Мамо, не дихає! Я захо-захо-заходжу, а він лежить!…
- Ну, ну…
Мати заходилась в риданнях.
В принципу смисла нема. Треба просто лежати і вдавати, ніби ти неживий. Мертвяк - це я сам придумав гру.
Мама перелякалась, дєлов-то! Дивиться вовком.
Був би я дочка - вона б мене більше любила!
- Я не можу більше так, Міша. Я батькові розкажу (залякує).
- …
- Ти хоть шось матері хороше хоч раз зробив?
- Скворєчнік.
- Ти нормальна дитина?
- Нормальна.
- Хто тобі сказав? Нормальні діти в квача грають, в машинки. Уроки вчать!
- То ненормальні.
- Не перебивай!
- …
- Я тобі скільки раз казала?!
- Два.
- Сьогодні тільки два! Міша. Я втомилась, синку.
- …Мам, а ти правда злякалась?
- Правда.
- Дуже?
- Дуже.
- Сильно?
- Сильно.
- Це добре.
Мама плаче.
По небу пливе хмара, схожа на баранячу ногу.
Чи на свинячу.
Дощ буде. Я вам точно кажу!
Не люблю ці погодні катаклізми. Зиму не люблю - холодно і колготи під штани баба поривається на мене надівать. Єдине, шо добре - це Новий год. Подарунки, конфєти всячєскіє, наприклад…
Золотий ключiк
Треба прокинутися раненько, поки всі сплять, навіть баба, і бігти до зали дивитись під ялинку. Під нею, біля гноміків - подарунки (тато їх туда поклав). Думаєте, Дід Мороз? Брехня! Кожен знає, шо Дід Мороз (аби не перестрітися з татком в районі серванта) ховає подарунки під подушку! Я писав йому в листі, шо дуже хочу справжню рушницю, але торік він приніс мені сині рейтузи зі штріпками. І як здогадався?! Бо свої фізкультурні я порвав, коли ми з Редькою перевіряли, чи обірветься канат, якщо ми висітимем на ньому вдвох.
Редька - лучший мій друг! І коли ми разом, то все так ловкенько виходить! Він уміє надувати шкреків. Плюється з трубки навіть дальше, чим я. А ще у нього є кутьонок породи боксер. З мокрим носом, добрими очима і скавчить.
Я тоже хочу собаку. Взагалі у нас є Тузік, але то не пес, а нєдоразумєніє. Якось засунув морду в лілії та бігав півдня з жовтим писком, лякав доярок.
А колись в юності він вкусив нашу врачіху Зинаїду Карповну, і після цього її доцю Аліну (соплі-по-коліна) перестали ставити зі мною в пару на утрінніках в садіку. А почали ставить Люду, яку вічно крутили на бігуді і рясно поливали «Прєлєстю».