Приглушено задзвонив телефон. Семен підняв слухавку, очима вказуючи мені другу. Це в нас так завелося, завжди хтось з нас слухав розмову, бо могли бути важливі справи, які треба б послухати другому, або записати на стрічку. Гаська орієнтувалася в нових умовах негайно, вона приклала до вуха третій мікрофон.
Я почув голос.
– Семен?
– Так!
– Тут Рауль. Як буде? Прийдеш до мене?
Семен глянув на годинник. Це Рауль, шеф департаменту і його приятель, пригадував йому, що вони умовилися на сьогодні.
– Прийду напевно, тільки не знаю коли. Як дівчина в хаті, ніколи не знаєш, коли зможеш вийти.
Гаська вигідніше вмостилася у фотелі, підобгавши ноги під себе.
– Яка дівчина? Що в тебе за чудасії?
– Дівчина й годі! Приїхала відвідати мене, і тепер маю клопіт. Каже, що буде тут студіювати.
– Тебе?
– Теж.
– Прийди з нею! Гарна?
– Гарна. Ще більше як гарна!
– Розумію. Чому вдаєш, що ти невдоволений з її приїзду? То, може, відкладемо нашу зустріч?
– Гаразд! Іншим разом!
Семен відклав слухавку.
– Дядько вже тут?
– Ще ні. Я їхала дуже скоро. А дядько не вище двісті кілометрів. Постарому.
Годину пізніше з нами розціловувався дядько Павло.
– Поклич Гаську!
– Гаську? На нашу нараду? – здивувався Семен.
– Поклич! Вона приїхала допомагати тобі. Перед нею не маємо ніяких таємниць.
Семен помовчав.
– Як бачу, ви затіяли змову проти мене! Ставите мене перед факти.
– Не було часу повідомляти тебе про це, та й про багато інших справ.
– Ви, дядьку, чим приїхали? Не бачу авта, а Гаська сказала, що ви приїхали пізніше тому, що їхали поволі, постарому.
– Може, постарому, але розумно. Гаська взяла експрестаксівку, а я поїхав звичайною, та ще й бічними дорогами. Об’їхав завод, приглянувся довколишнім будинкам. Треба ж знати, яке наше сусідство!
Увійшла Гаська.
– Западає ніч, а тут ідеться про якісь таємничі речі! – сказала. – Стягни віконниці, Семене!
– Непотрібно. Ця скляна стіна має таку прикмету, що зсередини видно все, що назовні, як крізь звичайне скло. Зате знадвору не побачите нічого.
– Можемо починати. Кожне діло слід добре обдумати й на час почати. А цей час саме прийшов.
Я порушився у фотелі, щоб вигідніше слухати. Поки дядько розклав якісь папери, царила тиша. Десь у сусідстві забрехала собака, прошуміло авто, і знову залягла тиша.
– Чи наші космічні ракети готові до акції?
– Готові! – відповів Семен.
– Отож, хочу вас повідомити, що поневолені народи, а насамперед Україна, готові до дії. Коли будемо зволікати, можемо проґавити цілу справу. Довкруги нас звужується перстень ворога. Скоріше чи пізніше, таки на нас натрапить. Так звані вільні держави ради спокою дозволяють Москві шукати нас на своїх територіях, і ворог кинув десятки тисяч вишколених шпигунів.
– Врешті, – продовжував дядько, – вчені наближаються до питання гравітації. Скорше чи пізніше знайдуть її закони, а ми втратимо нашу перевагу. З цих та інших причин я за те, щоб ми починали нашу дію. Вона й так підготована до деталів. А разом з цим слід скріпити безпеку наших людей. Думаю, що незабаром і сюди завітають московські «специ» по металургії, як вони себе називають. Обережність стає конечністю. Слід вас повідомити, що ворог підходив уже до мене, і я є під його незамітним доглядом. Тому я вирішив зникнути на якийсь час, і для цього придумав собі використати публічну думку про мене: я дивак! А від дивака недалеко до нешкідливого божевілля. З такою опінією багато дечого можна прикрити й виправдати. Але це поясню вам пізніше.
– А як стоїть справа з припасами К7? – спитав Семен. – Що буде, як нам забракне цього сирівцю? Хто знає, чи Москва піддасться за першим ударом?
– Напевно ні! – відповів дядько. – Кожна держава, що існує довгий час, має свою еліту в політиці, війську, дипломатії. І ця еліта вірить, і мусить вірити, що її держава вічна! Що вона може переходити різні зміни, може поносити поразки, але її існування ніколи не є загрожене. І тому Москва не піддасться за першим ударом. Недоцільно теж, щоб викликати повстання з самого початку. Навіть потрібно остерегти перед завчасним виступом в Україні й інших поневолених країнах.
– Ото ж то, що ж зробимо, як нам забракне К7?
– Дію мусимо почати, розумно розтягаючи її на довший час! Знесилювати ворога на переміну ударами і спокоєм, непевністю, протягуванням. Це тактика. А в перерві між однією і другою дією пошукаємо сирівців. Вони мусять бути в просторах!
– Гм! – посумнівався Семен.
– Не маємо виходу! – заговорив знову дядько. – Мій відборчий апарат подає мені дивні випромінювання. Не маю певности, але обережність не зашкодить. Мусимо, Семене, знищити один завод за Уралом. Підозріваю, що там переводять досліди над гравітацією, і хто знає, чи саме не з К7!