– Що трапилося? – спитав Семен наївно.
– Ракета! – вигукнув Рауль. – Ракета! Дивіться: друга… третя!
– Дивні речі! – заговорив Семен. – Якби я не бачив на власні очі, ніколи б не повірив! А може, це звичайні ракети, що їх постійно випускають для дослідів?
Тоді один з агентів не втерпів і з погрозливим виглядом звернувся до Семена:
– Не вдавайте дурного! Чи вам невідомо, що згідно з міжнародною умовою заборонено тепер випускати будьякі ракети?
– Не знаю, може, і була яка згадка у пресі…
– У пресі! – іронічно засміявся агент. – Преса про такі справи не пише!
– Цікаво, – опитав Рауль, – звідки вони летіли?
– Нема сумніву, – заговорив агент. – Їх випустили за містом, але центр є тут! – І він вказав пальцем на підлогу.
Семен бачив, що треба змінити тактику. Він глянув насмішливо на килим у місце, яке вказував агент. Той помітив, що Семен глузує з нього.
– Ви все заграли: і терасу, і розмови про зорі! Але ви маєте діло з нами! – і він допитливо прилип поглядом до Семена.
– Власне, чому ви дивитеся так на мене? Що цікавого в моєму обличчі? Сам знаю, що маю задовгий ніс і заширокі брови, але це ще не причина витріщувати на мене очі!
Тепер агент заговорив поросійськи:
– Ви тут не грайтеся зі мною, розумієте?
– Як хочу, то розумію, бо знаю п’ятнадцять мов. А поукраїнськи розумію завжди!
Агент рвучко обернувся до другого:
– Ну ти, скажи йому, ти теж хахол!
– Якщо ще раз образите український народ – ракетою вилетите з мого дому!
Хахол зморщився, очі йому потемніли, мовчав.
– Рука Москви знайде кожного ворога! Скоро ми вас вислідили!
– Так? То ви вірите, що це я?
Агент обнизив голос:
– Тут нікого з ваших немає, тож поставлю вам пропозицію. Гурт тих, що були б зацікавлені у знищенні Росії й у створенні держави, яку ви звете Україною, малий. Кого в світі цікавить Україна? Нікого, крім українських буржуазних націоналістів! З них усіх ми дійшли до невеликого числа тих, що могли б мати знання й можливості почати війну з нами. І натрапили на вас. Признайтеся, Москва простить!
– Ви божевільні! – знизав плечем Семен і весело засміявся до Рауля: – Він каже, що це я випускаю ракети.
Рауль похитав головою.
– Я в це не вірю.
– І я ні! – засміявся Семен.
– Ми ще раз переглянемо фабрику! – сказав агент. – Підемо ми обидва, а ти (це так до «хахла») залишися тут, щоб не втік!
Семен не відповів йому, покликав Гаську.
– Проведи їх по фабриці! – сказав коротко.
Залишився в кімнаті сам з Раулем і агентом.
– Ви українець?
– Я українського роду! – відповів агент.
– Значить, українець! І ви дозволяєте, щоб цей кацап ображав вас?
Агент потупив очі.
– Що ви знаєте? Важко жити!
По хвилині прошепотів наче до себе:
– А ви бережіться! Кожної хвилини!
Семен промовив спокійно:
– Цей ось, – вказав на Рауля, – не знає української мови. Говоріть усе, залишиться між нами.
– Ніяка чужа поліція вас не врятує! Такі накази вже є!
Семен звернувся до Рауля:
– Він каже, що є якісь накази в моїй справі. Ти щось знаєш про це?
– Згадував мені цей їхній старший, і я тебе повідомив. Але сам ніякого наказу ще не маю! Ти добре зробив з тими ракетами над містом. Спровокував їх, щоб виявили себе.
Гаська з агентами станула у дверях.
– Знайшли що? – спитав їх Семен з удаваною цікавістю.
– Не такий ви, щоб вас так легко зловити! Тепер слухайте мене, говорю при всіх і при цій дівчині. Ви маєте великий винахід у руках. Ми не розуміємо тільки, чому ви так зволікаєте. Може, вам дещо бракує, ну, та це не суттєво! Важливо те, з чим ми до вас приходимо: давай, працюймо разом! Здобудемо світ, будете жити, як буржуй! Потребуємо таких людей, як ви!
Семен засміявся:
– Та що ви? Як я схочу, то можу стати навіть наставником над Москвою, от скажімо, як губернатор від України на Московщину. Тоді ви всі залежите від мене, а не я від вас!
– Значить, відмовляєте?
– А ви ж думали як?
– Тоді знайте: нікуди не втечете, навіть оті чорні праліси, куди ви їздите, не захистять вас від нас!
Семен посміхнувся:
– Ви згадали праліси. Це правда, в них легко згубитися, і ніхто й шукати не буде. А щоб вам не прийшла охота зробити нам тут у моїй хаті якусь прикрість, знайте, що без мого дозволу ніхто звідсіля не вийде.
– Погрожуєте нам?
– Ні, я кажу правду. А ось праліси. Підете туди – і кінець вам! Там є такі племена, що їх і людське око не бачило. Візьмуть вас, погуторять з вами, опісля повтинають голови і так їх приладять, що вони стануть малі, як ось мій кулак. А за сто років учені будуть досліджувати ці ваші голівки. Не раджу вам лізти у праліси.