– А як вона опише ваш вигляд?
– Хай, макіяж і інші засоби змінили нас.
– Все таки я вас пізнав.
Увійшов урядовець фабрики (той самий підпільник) і зголосив, що на Семена жде молодий чоловік, який має з собою поручаючого листа. Шукає праці і сподівається тут її знайти. І урядовець поклав візитовий білет на стіл.
– Дядьковий білет! – здивувався Семен.
– Покажи! – скрикнув я. – Таж це білет, який я мав між своїми паперами! Навмисне взяв я від дядька кілька поручаючих слів до тебе! Що це все значить?
Ми здогадалися, що агент, покликаючись на мої папери, хоче дістатися до фабрики і шпигувати нас.
– Що зробимо?
– Я прийму його! Поговорю і розвідаю. Ти, Паньку, щезай з Гаською, провірте його промінням і будьте готові на все! Розумієш, Паньку? На все!
Я ледве встав. Глянув у дзеркало – страшний вигляд: підпухлий, подряпаний, одне око посиніло.
– Мушу розрухатися! – сказав я. – Я просто нещасник! До чого я вам у такому стані потрібен?
Ми вийшли, а Семен казав покликати агента. Гаська ввійшла до малої кімнати, і я з нею. Тут вона приспособила прилад для просвітлення, подібний до рентгенівського апарату, який колись вживали. Коли агент переходив до кімнати Семена, на екрані нашого апарату появилася його постать, його кості й усі предмети, що їх мав у кишенях. Ішов людський кістяк, на грудях темнів портфель, а біля клуба виразно відзначався револьвер.
Гаська глянула на мене.
– Перейдімо до знешкоджуючого приладу! – заговорив я скоро, і ми підбігли під другу стіну.
Засвітили лампку й побачили на стіні постать Семена, який очікував агента. Між тим Гаська потелефонувала до нього:
– Увага! У правій кишені піджака має зброю!
– Дякую! – відповів Семен.
Увійшов агент, і ми за стіною не тільки бачили їх, але й чули всю їхню розмову. Напохваті ми тримали електронні знешкоджуючі пістолі. Найменший рух агента рукою в праву кишеню, і ми вистрілювали крізь стіну в нього спеціальне проміння, яке паралізувало потраплену частину тіла.
– Прошу сідати, – приязно промовив Семен до агента.
Семен сидів за столом і запитливо глядів на нього.
Агент розповів, що приїхав до Семена на поручення дядька. Шукає праці у зразковому підприємстві, щоб здобути добру інженерську практику. Коли Семен спитав його про прізвище, він подав моє.
– Московський нахаба! – заговорив я до Гаськи.
Семен відмовно похитав головою.
– На жаль, у мене нема вільних місць. Це замала фабрика, щоб ви могли здобути потрібну вам практику.
– Але мене поручив ваш дядько.
Семен глянув йому в очі, що мало означати щирість і відкрите серце.
– Чи ви знаєте мого дядька?
– Познайомився з ним нещодавно.
– В тому і справа. І ви нічого не завважили в ньому?
– Ні! – відповів ніби здивовано агент.
– Мені дуже прикро говорити на цю тему. Але коли ви впали жертвою дядька, мушу вам сказати. Мій дядько маніяк. Про це знає ціле місто, в якому він живе. Ніхто вже не дивується його витівкам і вчинкам. А я маю клопіт. Присилає мені молодих людей до праці, якої я не можу дати, бо не маю. Ви не перший тут і не останній!
Співчутливо глянув Семен на агента.
– Нічого прикрішого для мене нема, як відмовити комусь у потребі. А мушу це робити. Приїжджають молоді люди, яких манить романтика тропічних країн. Уявляють собі, що тут без зброї, наприклад, небезпечно жити. І кожний з них, якщо не має рушниці, то принаймні револьвер носить у кишені. А я цього дуже не люблю. Розмовляти з кимось, хто тримає зброю в кишені? Ух!
Раптом його голос змінився:
– А ви також, мабуть, маєте зброю. Наприклад, у правій кишені піджака! Вийміть, будь ласка, і покладіть сюди на стіл!
Заскочений таким велінням агент збентежився на момент, але швидко спам’ятався. А я зрозумів намір Семена. Він хотів знати, з яким завданням прийшов агент. Могло бути таке, що він мав наказ дістатися на фабрику, щоб нас шпигувати. Але могло бути і таке, що прийшов із зброєю, щоб шантажувати Семена, або – що гірше – «зліквідувати» на московський спосіб. Мої нерви напружилися до крайніх меж, я був відповідальний за щасливий кінець цієї справи.
Агентові появилися лихі блиски в очах. Не спускаючи його з уваги, я помітив кутом ока, що Гаська прицілилася на нього, спокійно й уважливо.
Агент сягнув рукою до кишені. Не витягнув негайно пістолі, і ця одна десята секунди рішила про все. Гаська натиснула спуск апарату, а я скочив до дверей. Агент не встиг підняти пістолі проти Семена. Скрикнув з болю, струм електронів викликав сильний корч у його тілі, а в той час я відібрав пістолю.