– Вони не мусять постійно говорити.
– Саме тому будь постійно на хвилях. Може, нам поталанить.
Після півгодини я зловив! З радіо летіли короткі московські слова:
– Засідка число три! Засідка число три! Пропустити обидва авта, чорне і зелене!
Голос повторив три рази ті самі слова і вмовк.
– Залишися на цій хвилі! – промовив Семен. – Це відноситься до нас. Вони зелене авто, ми спереду чорне.
– Що це значить? – спитала Гаська.
– Значить, що поки що ніхто нас не чіпатиме. Вони мають при шляху засідки, певне, віддавна приготовані. Ми вже минули три і наближаємося до четвертої засідки. А коли досі хтось наказував нас пропустити, то це значить, що одна з засідок нас не пропустить!
– Що можуть нам зробити? – запитала Гаська.
– Всяке може бути, годі передбачити. Але треба бути готовим на все. Перегляньте зброю й усі наші оборонні прилади.
По хвилині додав:
– Поки що міркуймо, як урятуватися, і втішаймося гарним сонячним днем.
– Може, останнім для нас… – журливо відповіла Гаська.
– Це ще побачимо! – сказав я. – Не варто ніколи здаватися, навіть у думках.
– Але варто подумати, як вийти з небезпеки та ще й ворога знищити! – поважно промовив Семен.
– Засідка чотири, засідка чотири! Пропустити чорне і зелене авто!
Час минав, ми мчали, і за нами ворог, а ми й далі не знали, що нам робити і як вийти з халепи. Так минули ми п’яту, шосту й сьому засідки.
– Скільки вони їх мають? – спитала Гаська.
– Поглянь, Паньку, на мапу, де ми?
Я розклав карту й зорієнтувався, що за нами вже три четвертини дороги.
– У такому разі засідок буде щонайменше десять! І останні рішать нашу долю!
– Або їхню! – докинув я, не маючи на мій оптимізм ніяких підстав.
Хотів тільки заспокоїти Гаську.
– Що ж? Зупинитися і звести бій? – міркував уголос Семен. – Не гаразд. Стягнуть сили з засідок і при сильній їхній перевазі буде наша програ. А їхати бездумно вперед? Теж погано. Що ви на це все?
– Я не знаю, Семене, – сказала Гаська.
– А ти, Паньку?
Я не відповів. Моя мовчанка говорила сама за себе.
– А може б звернути десь убік? – порадила Гаська.
– Тут нема бічних доріг ні осель.
Ми мовчали.
– Засідка вісім! – залунало з радіо.
– Ще дві! – тривожно промовила Гаська.
– Паньку, ти знаєш московську мову. Зумієш наслідувати цей голос?
– Певне, – відповів я. – Голос простацький, а мій теж не кращий.
Тоді Семен виклав свій план.
– Хто має кращий? Ніхто? Тоді починаймо! Гасько! Зверни електронну пістолю проти зеленого авта. Не мусиш його бачити. Прицілюй тільки подовж шосе взад. Таким способом вилучимо їм мотор авта і радіо. Будуть змушені зупинитися і – що важливіше – не зможуть передавати наказів радіом. Ти, Паньку, пильнуй, чи не надаватимуть іншим радіовим приладом. Починай, Гасько!
Гаська обернулася і прицілилася з приладу, цілком схожого на стару машинову пістолю.
Я глянув на радар.
– Чудесно, авто зупинилося! В радіо не передають нічого!
– Увага, починай, Паньку!
Я почав:
– Засідка дев’ять, пропустити чорне і зелене авто! Пропустити чорне і зелене авто!
Ми їхали мовчки далі.
– Засідка, мабуть, уже за нами. Як з автом?
– Стоїть.
– Ціляй далі, Гасько!
– До засідки число десять недалеко. Починай!
Я заговорив:
– Засідка десять, засідка десять! Пропустити чорне авто! Пропустити чорне авто! Зелене зупинити як умовлено. Під карою розстрілу! Зелене зупинити як умовлено. Під карою розстрілу!
– Відклади пістолю, Гасько! Що буде, те й буде! Нічого кращого ми не придумали. Вороже радіо виключувати далі!
Ми наближалися до кінця нашої подорожі. У віддалі триста миль шосе кінчалося й переходило в дику дорогу. Перед тим ми повинні звернути вбік, на ледве видну стежку, що вела до посілости дядька.
– У п’ятьох хвилинах рішається наша доля! – промовив Семен.
Без перепон ми наблизилися до кінця шосе, і Семен зменшив скорість.
– Ворог женеться за нами! – зголосив я, пильно споглядаючи на радар.
Семен зупинив авто.
– Тут маємо звернути направо, до дядька. Погляньмо, що діється за нами.
На радарному екрані появилася темна точка авта. Вона росла, авто наближалося з шаленою скорістю. І враз ясний спалах на екрані!
– Вибух! – закричав Семен. – Гагага! Самі себе знищили!
– Як це так?
– Мабуть, шлях був замінований, а струм влучили, коли ми переїхали засідку! Нам пощастило! Вперед! Вперед!
Ми звернули на стежку й посувалися спроквола нерівним тереном.