Замовк на хвилину, справив напрям лету і мовив далі:
– І ще двоє таких як ви на борті!
Гаська:
– Як то «двоє таких як ви»? Ти не викручуйся, а признайся, що сталося!
– Я вже сказав вам: важко підійматися, та ще коли я ні разу цього не робив! Помилився, забув увімкнути щось там, нема що говорити про деталі!
А ми вже таки високо піднялися. На землі зайшли тіні, мабуть, настав вечір, або й ніч, а нас яскраво освітлювало Сонце. Гаська наклала чорні окуляри. Я зробив те саме.
– Я не можу тижнями, або й місяцями сидіти при цих приладах! – заговорив Семен. – Будете і ви трохи відсиджувати свій час. Треба буде і вам навчитися міжзоряної навігації!
– Мені? – якимсь ображеним голосом промовив я.
– Навіть не думаю! – заговорила Гаська.
І в неї голос виходив зневажливим.
– В такому разі виходьте! Скоро! Ледарів мені тут не потрібно!
– Збожеволів! – заявила Гаська.
Я тільки покивав головою.
– Ходи до мене, Гасько! – кликнув Семен.
Гаська підійшла, і він почав поясняти їй, як можна міняти напрям лету вліво, вправо, вгору й униз.
Опісля провів подібну лекцію зі мною.
– Летимо тепер із скорістю 8 кілометрів на секунду.
– Тобто, на людській мові? – спитала Гаська.
– Спробуй порахувати! – відповів Семен. – Ось тобі перша практична лекція.
Гаська почала числити на папері, а я теж.
– Виходить мені 2000 кілометрів на годину.
– А тобі? – звернувся Семен до мене.
Я ще не був готовий.
– А мені щось біля шести з половиною тисяч. Ми, певно, помилилися!
– І ще як! Летимо із скорістю 28 800 кілометрів на годину. Ясно?
– Не розумію такої скорости. 280 на годину так, але 28 000 не розумію.
– Хіба тільки те, що летимо досить скоро! – докинув я.
Ми почали потрохи розглядатися по нашому приміщенні. Гаська пішла до своєї кабіни впорядкувати речі, і я теж поскладав свої. Моя кабіна була маленька, вузенька, не було куди рухнутися. Побіч неї мав кабіну Семен, по другому боці коридору Гаська. По якомусь часі ми знову зійшлися в навігаційній кабіні.
– Гляньте, гляньте, наша Земля! – з захопленням кликнула Гаська.
Ми глянули позад нашого корабля. Навіть Семен піднявся із свого місця і дивився разом з нами.
А Земля стояла за нами, як велетенська куля, освітлена з одного боку Сонцем. Ми бачили ясно контури Азії і моря. Береги Землі мали ореол блакитної краски, і тому не відрізнялися чітко від чорного неба.
– Це наша атмосфера! – пояснив Семен. – У ній заломлюється сонячне світло, і вона замазує крайні контури Землі.
На чорному тлі це була надзвичайна картина! Ми мали Сонце зліва, зорі було видно винятково чітко, вони засівали нескінченною кількістю небо. Над нами, з боків і під нами сяяло ціле море зір, а їх було видно багато більше, як у найкращу ніч на Землі!
Ми стояли довго мовчки, захоплені маєстатом небаченої досі природи. Тільки Семен відійшов до свого навігаційного стола провірити напрям і скорість нашого лету.
Коли ми поверталися з Гаською до передньої кабіни, дівчина промовила:
– Мені так гарно на душі, і так легко йдеться, наче б пливла в повітрі.
Те саме відчував і я.
– Звичайна справа! – завважив із свого місця Семен. – Віддалюємося від Землі і втрачаємо на вазі. Я певний, що кожне з нас важить тепер не більше двадцяти кілограмів. Сідайте краще і припоясуйтеся до крісел.
Ми послухали і сиділи спокійно, вдивляючися перед себе. А там видніли тільки зорі. Мільйони зір на безконечно чорному небі перед нами, по боках, згори та знизу.
– І так можемо летіти сто років? – збентежено запитала Гаська.
Семен засміявся:
– Що там сто років?! Тисячі і мільйони, і цілу нескінченність! Хіба що причалимо на одній з тих зір більш або менш щасливо.
– А де Місяць? – здивовано спитала Гаська.
– Вийшов саме зпоза Землі! – відповів я, бо перед хвилиною глянув туди.
І ось перед нами знову стояла чудесна картина Всесвіту. Місяць викочувався зпоза земної кулі, наче б народжувався з неї. Коли Земля мала блакитну краску, Місяць був золотий, ще більше золотий, як із Землі. Ми мовчали, захоплені неймовірною красою космосу.
Земля на наших очах маліла, ми швидко віддалювалися від неї.
– А Місяць мандрує своїм шляхом! – промовив Семен. – За кілька годин ми зустрінемося з ним.
Він відійшов до свого навігаційного стола, а ми ще довго дивилися на Землю і її супутника.
Опісля я зайняв місце Семена, а він поклався спати у своїй кабіні. Власне, який це час, котра година? Тут не було вже ні дня, ні ночі. Або, точніше, з одного боку був гарячий день і яскраве Сонце, з другого повна ніч.