Дві години пізніше ми летіли вже в сторону Місяця. Тобто, ми не міняли напряму, а Місяць налітав на нас. Я не мав ніякої роботи при навігаційному столі. От так, час від часу споглядати на невелику таблицю зі стрілками і провірювати, чи не змінився їхній напрям. Якби таке трапилося, я повинен розбудити Семена, і це все.
Ми бачили, як Місяць обертався довкола своєї осі, ми бачили дедалі виразніше його гори, кратери і рівнини, прилипли до вікон, щоб не пропустити ніякої подробиці дивного краєвиду.
– Летимо тепер рівнобіжно з Місяцем! – промовила Гаська.
– А може б піти по Семена? – відповів я стурбованим голосом.
– Я вже тут! – обізвався зпоза нас Семен. – Тепер вимкну К7, і Місяць сам нас притягне до себе. Це притягання легко буде згодом регулювати.
– І що далі? Вийдемо на Місяці? – спитала тремтливим голосом Гаська.
– Побачимо. Провіримо з лету поверхню Місяця в різних напрямах. Вийдемо, коли знайдемо на ньому К7. А коли ні – полетимо далі.
– А я б хотіла походити по Місяці! – химерним голосом сказала Гаська.
– Іншим разом! – твердо відповів я.
На мої слова Гаська не звернула ніякісінької уваги.
– Семене! Вийдім на Місяці! – просила.
– Неможливо, Гасько! Коли не знайдемо К7 тут, слід нам шукати далі в просторах – на Марсі, на Венері, а може, деінде. А часу в нас мало. Не забувай, що дядько жде, і, врешті, треба ж нам поспішати з нашим завданням на Землі.
Ми поволі наближалися до поверхні Місяця.
Вона мала далі золотавий колір і чорні глибокі тіні. Високі стрімкі скелі пливли нам під ногами, а коли наблизилися обширні доли, Семен обнизив лет ще більше. Врешті ми пливли легко кільканадцять метрів над поверхнею Місяця, автоматично підіймаючись вгору, коли і терен підіймався до нас.
Семен увімкнув апарат, який докладно реагував на присутність К7. Але його стрілка залишалася нерухомою.
– Скелі, як у нас. Мабуть, з того самого матеріалу! – завважила Гаська. – Гляньте, яке диво! Золотий краєвид, над ним чорне небо з Сонцем і зорями!
– За хвилину зійде Земля! – засміявся я. – Чуєте? Зійде Земля!
Я глипнув на поверхню Місяця. Власне, як це сказати? Була колись земля Землі, а тепер земля Місяця?
Під нами просувалася безкрая рівнина, і тільки на обрію видніли велетенські пошарпані гори.
– Тут легко було б осісти! – сказала Гаська. – Рівнина ідеальна!
– Знаєте, що зробимо? – зненацька гукнув Семен. – Коли Земля викотиться на небо, ми причалимо до Місяця і порозуміємося з дядьком!
Гаська заплескала в долоні.
– Оце буде несподіванка для дядька! – защебетала. – Ото здивується і зрадіє!
Ми перекусили дещо, щоб підкріпитися, і пождали, поки Земля величезною кулею не закрила нам частину неба.
Семен подався до навігаційної кабінки.
– Увага! Будемо причалювати!
Він обнизив лет нашого космічного корабля, і за хвилину ми торкнули поверхні Місяця. Торкнули нечутно, промчали кількасот метрів і зупинилися. Але що це? Це не пісок, а незвичайно тонкий пил вкривав поверхню Місяця. Під натиском нашого корабля він піднявся великою хмарою, а ми вглибилися по самі вікна. Не встигли ще отямитися з дива, як пил почав скоро осідати, і довкілля прочистилося. Рівночасно з гір почала сходити темінь.
– Це космічний пил вкриває поверхню Місяця! – пояснив на запит Гаськи Семен. – Мільйони років спадає він на Місяць, і ніхто не знає, як глибоко він покрив нерівності цієї долини. Я увімкнув К7, інакше ми запалися б у нього. Треба взяти з собою пробу цього пилу.
Ми неймовірно легко порушалися в нутрі корабля. Це тому, що притягання Місяця набагато разів менше, як Землі, тож і вага нашого тіла була менша. При цьому м’язи ніг мали ту саму звичну напругу. У висліді треба було обережно і легким тільки зусиллям робити кроки, інакше кожний рух ноги посував нас на кілька метрів. Це було смішне видовище, і Гаська заходилася від реготу.
Тим часом Семен приготовив прилад, кермуючи яким з нутра корабля, виловив у приготований посуд невелику кількість місячного чи космічного пилу. При цій нагоді він запустив дротяну зонду вниз. Зонда була недовга, може на 4–5 метрів, але твердої поверхні Місяця не досягнула.
– Скільки мільйонів років спадає цей пил, щоб покрити такою глибокою верствою наш Місяць?
На чорне небо викотилася Земля, освітлена Сонцем. Зате ми поринали в темінь.
Я сів біля електронного радіонадавача і почав викликати дядька. За хвилину ми дістали відповідь, і на екрані появилася в чіткому образі його постать.