Ми всі закричали, загаласували до дядька.
– Ми на Місяці! – кричала Гаська і плескала в долоні.
– Спокій! – почули ми голос дядька і вмовкли. – Чому не провірюєте радаром довкілля? Як будете й надалі так поводитися, попадете в халепу. За вами женеться автоматична ракета великої потуги. Її випустили в погоню. Завдання її – знищити вас потужним вибуховим матеріалом. Поза тим за нами стежать, і я тільки випадково вловив ваш клич.
В апараті щось зашаруділо, і дядько промовив:
– Включилися. Наступний раз говоріть кодом, а тепер кінець, до побачення!
Дядько виключив розмову.
– Ой, погано! – зажурилася Гаська. – Дядька відкрили!
– Дядько дасть собі раду, його вже, певно, нема в приміщенні! – заговорив Семен. – Але з нами гірше! Включити радар!
Ледве радар почав діяти, зразу ми завважили на екрані малий предмет, що наближався з шаленою скорістю до поверхні Місяця. Малий на екрані, але насправді була це потужна ракета, яка загрожувала нам смертю.
– Не можемо тут залишатися! – заговорив Семен і побіг у навігаційну кабіну.
– Всюди темно, ніхто нас не завважить! – кинула Гаська, але її слова були навіть для неї самої непереконливі.
– Це не має значення для ракети. Вона діє так само вдень, як і вночі! – коротко відповів я, не маючи охоти пояснювати справу обширніше.
Ми підійшли до Семена.
Наш космічний корабель рушив з місця і поволі посувався на висоті кількох метрів над поверхнею Місяця.
– Мусимо дістатися в гори, і там прилипнути до якоїсь більшої скелі. Інакше ракета без труду знайде нас!
Ми мовчали, уважно споглядаючи на довкілля, яке у слабкому світлі Землі зарисовувалося перед нами.
– Ось гори і скелі! – сказав Семен.
Я знав, як важко доведеться йому маневрувати, щоб зникнути з електронних очей ракети. До нас наблизилися велетенські кам’яні масиви, пошарпані у гострі скелі і незглибні провалля. Семен вказав рукою велику розколину:
– Тут засядемо!
Наш корабель присунувся до скелі і почав обережно обсуватися вниз. Ми зупинилися тепер цілком навскоси, але зате безпечніше прилипли до скелі.
– Може, тут нас ракета не завважить, – сказав я.
Семен наказав нам прив’язатися до фотелів, а сам перейшов до магазину, обережно ставлячи ноги то на підлогу, то на стіни, бо ж усе стояло скісно.
За хвилину він вийшов, тримаючи в руках дивний предмет, схожий на машинову пістолю.
– Це світляна пістоля! – пояснив нам. – Вона стріляє світляними набоями. А набої – це мікроскопічне пасмо сконцентрованого світла. Воно діє на дуже далекі віддалі, але ось тут близько не є небезпечним. Це тому, що ледве у віддалі п’ять тисяч кілометрів струм світла набирає потрібної концентрації. Тоді воно, натрапивши на якусь перешкоду, силою своєї енергії викликає температуру незвичайної висоти і цим спричинює розклад матерії, вибух атомових та інших речовин, одним словом, це зброя надзвичайна!
– Стрілятимеш з неї до ракети?
Семен кивнув головою і засів у фотелі, споглядаючи на чорне, зоряне небо.
Радар показував, що ракета вже недалеко. Незабаром вона наблизилася до Місяця і почала кружляти довкола нього.
– Шукає нас! – зашепотіла Гаська.
– Еге ж! – відповів Семен.
У повній мовчанці ми стежили на екрані за летом ракети. Вона окружила Місяць уже багато разів у різних напрямах, а тепер почала великими колами літати над тереном, в якому ми заховалися.
Стало ясно, що ми відкриті, і нам залишилося часу небагато.
– Вона шукає! – заговорив Семен. – І хоч ми прилипли майже до скелі, вона може відкрити нас.
– Яким способом? – спитала Гаська.
– Складовою частиною нашого космічного корабля є метал. А апарати ракети є наставлені на метал, тож тим самим і на нас!
Ракета поволі перелетіла над нами. Ми всі стежили за нею, поки не зникла за горою.
– Коли появиться ще раз – стріляю! – сказав Семен.
По хвилині ми побачили на екрані радару, що ракета знову наближається. Гаська стиснула мене за рам’я і вп’ялила очі в небо. Страшна ракета посувалася ще повільніше, блимаючи якимись світлами в нашому напрямі. Семен приклав пістолю до стрілу.
Ми бачили, як ракета залетіла за зубчасте пасмо гір.
– Не попав! – сказав я.
– Не пощастило! – з жалем прошепотіла Гаська.
– Є! – скрикнув Семен.
Я на мить побачив блиск світла за горами. Семен, вистріливши з пістолі, уважно зорив екран радару і скоріше побачив вислід. Страшенний вибух, якого ми не бачили й не чули, розірвав ракету на дрібні кусні.