Семен запропонував, щоб ми за допомогою линви підсунулися до корабля і сіли на його борті. Це нам легко вдалося.
Ми сіли близько разом. Наша «Сорока» притягала нас легко, маючи свою власну гравітацію. Тож сиділося нам вигідно, тільки треба було вистерігатися сильніших рухів.
– Мені тут цілком добре! – сказав вдоволено Семен. – А як ви почуваєтеся?
Ми – так само. Навіть почали жартувати.
– Ти, Гасько, надаремне наїлася страху! – сказав я.
– Цікаво, – відповіла спокійно Гаська, звертаючись не до мене, а до Семена. – Цей тип не залишив своєї злоби на Землі! А сам ледве стояв на ногах, ледве міг слово промовити!
Це була відповідь на мої слова: «Тип» – це я!
Семен розглядався по космосі, але нічого цікавого тут не було. Згодом почав поясняти нам констеляції зір, говорив про мільйони і трильйони кілометрів віддалення до них, та що кожна з них – це сонце із своєю планетарною системою. Я не записую цих міркувань чи лекцій, бо трильйон кілометрів і так нічого мені не каже. Я розумію наші земні виміри. Два, п’ять, десять кілометрів, ще кількасот чи тисяча, бо розмірковую ці більші віддалі годинами їзди автом. Але мільйон? Пхе, не для мене!
Я волію мати щось тверде під ногами. Не звик висіти в просторі, і ніколи до цього не звикну. Цими міркуваннями я поділився з Семеном.
– До цього треба звикнути. Теж і до наукового розумування. Ось, наприклад, атом. Старі грецькі філософи відкрили його не математикою і досвідом, а уявою. Це теж метода. Думаючи логічно про будову матерії, додумалися до атома.
– Значить, учені своєю уявою близькі поетам і пророкам!
– Це певне, але новітні вчені уточнили поняття атома. Це не дрібна частина твердої матерії, а… як би тобі це сказати, щоб ти зрозумів! Це клубок енергії, яку досліджуємо тим, що він випромінює.
– Це як? Атом не тверда матерія? Електрони не тверда матерія?
Гаська пирснула сміхом:
– Панько нічого не навчився в школі. Та ж про це знають малі діти!
– Знають, але не розуміють! – відповів я.
Гаська розклала руки і через те мало що не злетіла з «Сороки».
– Треба вчитися, треба працювати! – сказала злобно.
Я глянув на неї, зміряв її від магнетичних черевиків до шолома і відповів:
– Дурень роботу любить, а робота дурня!
Знайшлася повчати мене! Сама ледве клигає в університеті, а мене збирається вчити!
Гаська з досадою відвернула від мене голову. І несподівано скрикнула:
– Глядіть, глядіть!
Я оглянувся. З глибини простору посувалося щось, освітлене до половини Сонцем. Друга половина потопала в темені. Це «щось» подобало на нерегулярну велетенську кулю темносірої краски.
– Це небесне тіло, – сказав Семен. – Багато їх мандрує космосом, не знаємо звідки й куди.
Ми мовчки приглядалися, як небесне тіло пролітало повз нас. Це «повз» не треба брати дослівно з земних понять. Його віддалення могло виносити десятки тисяч кілометрів! Все ж ми помітили крізь електронну люнету нерівності його поверхні, велетенські гори і такі ж провалля, пусті, як здавалося, суворі, мертві.
Коли небесне тіло зникло, ми вернулися до нашої теми.
– Отже, Паньку, твоя тверда матерія насправді не існує! Атом – енергія, і з нього виходить випромінювання.
– Як це так з нього? З нічого? – спитав я.
– З нічого у твоєму розумінні!
– Гм! – з сумнівом промимрив я.
– Це речі, які не всякий зрозуміє. Ми звикли до зовнішнього світу, де існує матерія, яку можемо сприймати нашими змислами. А все ж і без так розумілої матерії щось існує, щось діється…
– Щось діється, як нема нічого?
– Хай тобі буде і так. Діється в тому «ніщо» і з тим «ніщо». Але це «ніщо» ми перед століттями назвали матерією.
Семен витягнув руку:
– Ось цей простір порожній?
– Порожній, – відповів я.
– Ні. У ньому повно частинок матерії, електронів, скупчень енергії, космічного випромінювання, космічної радіації. Я не хотів вам про це все казати. Але, наприклад, радіація в космосі є шкідлива для людського організму, коли її багато. Наша «Сорока» ізольована від неї. Досі ми не могли вийти назовні, бо грозила небезпека, що сильна космічна радіація може нам пошкодити на здоров’ї.
– За якийсь час, – докинув я, бо знав про це з газет.
– Так, але вона не всюди однакова. Вона просувається в просторах, як у нас на Землі пасма мряки. Є місця, де вона дуже слаба, і саме ми ввійшли нещодавно в таку смугу простору, де її снага невелика. Тому ми вийшли з нашого корабля.