– О, багато дечого потрібно! А вода, а рослини, звірята, життя взагалі? Тут же повна пустеля.
Та тепер ми не мали часу на розмови. Семен підганяв нас у роботі.
– Скоріше, скоріше! Ми знайшли К7, і тепер наше завдання простіше: якнайскоріше повернутися на Землю, до дядька!
– До дядька… – повторила Гаська і раптом захлинулася сльозами. – Бідні мої батьки, що вони думають про мене! Моя мама, мій тато… – І решта слів потонула в голосному хлипанні.
Ми розважали Гаську як могли, але її настрій передався і нам. Під переможним враженням нових світів, під впливом небезпек ми не мали змоги поговорити навіть про наших близьких, що там, на Землі. Тільки час від часу промайнула тужлива думка про них і згасала в постійній сторожкості, провірках і праці при апаратах.
Так і тепер Гаська не могла довго розчулюватися споминами й тугою. Ми наповнили «Сороку» по береги сирівцями для продукції К7 і були вільні. Проте нас ждали інші важливі праці. Семен вимагав провірити Бурлаку, і ми готовилися до мандрівки в непевне.
Перш за все ми прослідили рівнину, на якій осіла «Сорока». Ця рівнина мала вигляд зрізаного верха гори і була неприродно рівна. Ми пройшли тільки її невелику частину, але скрізь її береги спадали стрімко у пропасні глибини. Що було там, унизу – ми не могли провірити.
– Треба буде підлетіти туди «Сорокою» і спуститися вниз! – міркував Семен.
Посуваючися вглиб рівнини, ми помітили наче б дорогу, викуту в камені, що йшла прямою лінією кудись у темінь… Після двогодинного маршу ми побачили у світлі рефлекторів виступи терену, які мали дивно регулярні форми.
– Ідемо туди! – скомандував Семен.
– А може, там хтось є? – непевно спитала Гаська.
Мені теж було не по нутру йти в темне невідоме.
А може, є тут якісь страшні й небезпечні істоти, що не потребують до життя ні повітря, ні тепла? Хто це може знати? Я приспособив на всякий випадок електронну пістолю. Глянув на Гаську. Вона робила те саме. Тільки Семен ішов уперед і освітлював рефлектором околицю.
Годину пізніше ми входили в ледь помітні руїни міста. Це не були руїни в нашому розумінні – поламаних, покинутих мурів. Перед нами стирчали останки металевих споруд, інші лежали на землі, повикручувані в дивовижні форми.
– Наче б якась катастрофа знищила будинки, – промовив Семен.
Він підняв предмет, що мав форму куба й досі не втратив своєї прецизногладкої поверхні.
– Предмет, зроблений інтелігентним створінням!
Ми опинилися серед останків невідомих спопелілих виробів.
– Гасю, перевір вік цього попелу!
Гаська приклала до попелу апарат для помірів радіоактивности вуглецю.
– Органічна речовина, – прошепотіла. – Три мільйони років.
Ми збилися в гурт. Справді, стрілка показувала три мільйони років!
Семен глянув на нас:
– Ми на сліді останків культури, яка загинула. Три мільйони років! А люди на Землі існують хіба не довше, як сто тисяч років!
– Чому загинула? З яких причин? Хто творив її?
Ці питання залишалися без відповіді.
– Що ж, можемо тільки відповісти кожний згідно із своєю уявою, – сказав Семен.
– Може, якась космічна катастрофа! – промовила Гаська.
– Атомова війна! – додав я.
Ми снували наші здогади. Певне було тільки одне: що Бурлака був колись планетою невідомого сонця. На ній появилося життя і розвивалося за непорушними законами універсального Всесвіту. І ось з невідомих причин Бурлака відірвався від своєї сонячної системи й помчав у нескінченність. Може, це сталося через могутню силу прадавньої цивілізації, якусь невдачу у велетенському експерименті, що захитала відвічною рівновагою і вирвала Бурлаку з його орбіти?
За три мільйони років, у змінених умовах Бурлака втратив свою атмосферу і мчав тепер у безвість позбавлений сонячного тепла. Мчатиме так у безконечність, якщо світ справді такий нескінченний, як наш мізерний розум собі уявляє.
Нам не було чого далі розчовпувати причин катастрофи. Ми пішли, шукаючи останків прадавнього життя. Але три мільйони років і сама катастрофа знищили те, що було органічне. Живі істоти могли згоріти, розпилитися у просторах, розкластися під порожнечею, а їхні сліди розвіяли прадавні бурі, катастрофи й інші несамовиті сили природи.
Проте ми шукали. Натрапляли на дивні конструкції чи їх останки, які вказували, що будинки, оселі мали нерегулярні форми й виявляли дивні архітектурні стилі й смаки. Знайшли ще велетенські споруди у виді металевих лійок, наставлених до неба, але ніяких більше подробиць, які вказували б, для чого вони могли служити. Ми вирішили припинити дальші розшуки на цій рівнині й пошукати інших осідків дивних істот минулого.