– У дядька є кава, я зварю! – заявила Гаська.
– Тоді вона не буде ні добра, ні запашна!
Це була моя помста!
– Полетимо так, щоб бути від Сонця на тій самій віддалі, що й Земля, – говорив Семен, – тобто перейдемо в його орбіту тоді, коли воно буде… ні, коли бачитимемо його таким завбільшки, як із Землі. Тоді напевно зустрінемо без труду нашу Землю.
Я мовчав, мав уже досить нашої подорожі і «Сороки». З величезною радістю з’їв би тарілку рижу з малиновим соком.
Я задрімав.
18
Здавалося мені, що все в просторі стоїть на місці. Але ж насправді усе: і сонця, і землі, і метеори, і астероїди, і хтознащо ще – мчало із страшною скорістю! Подумати – аж віддих запирає.
І ми мчали в напрямі нашої любої Землі, а вона більшала і більшала з дня на день, а далі з години на годину. Мчав час, і мені прийшло на думку, що і ми, люди, які невідомо пощо появилися на світі яких сто тисяч років тому (дрібниця!), теж є певного роду вибухом космічного стилю, – мчимо в майбутнє і не знаємо куди: на нашу загибель, а чи на щастя?
Семен увімкнув контроль радіації, радари та інші потрібні йому прилади.
– Ідеться про те, щоб не попасти на шкідливі випромінювання. Поясню, – додав у відповідь на запит Гаськи. – Досі не досліджене випромінювання, тобто не досліджене достатньо, окружає Сонце і планети нерегулярними течіями. Це наче звої сильної радіації навпереміну із слабшою, а то й з просторами, цілком від неї вільними. Ці простори мають вид спіралі, і нам слід летіти в ній, щоб не наражуватися на можливі прикрі наслідки. Ось тут окуляри з відповідними фільтрами. Крізь них можемо бачити простори, заражені радіацією, і теж вільні від неї.
Він дав нам по парі окулярів. Крізь них я побачив довкола Землі, Сонця та інших планет фіолетові смуги, наче застиглі в несамовитому вирі.
– Бачите? Ми мусимо обминати їх! Тому зменшимо скорість і летітимемо луком у місцях, де радіації немає.
Ми летіли тепер поволі, яких два кілометри на секунду. Семен вправно скерував «Сороку» в широкий коридор, в якому не було фіолетової мряки.
– З невідомих причин ця радіація пересувається в інші місця, а часто цілком зникає. Ось, наприклад, як ми починали нашу подорож, дядько провірив, що її не було, і ми могли безпечно летіти в простори.
Семен при кермі сидів далі в окулярах, ми скинули їх і приглядалися до нашої Землі.
Уже стало видно темніші моря і зеленожовті континенти, але цілий глоб був оточений блакитним сяйвом, атмосферою Землі. На обох полюсах видніли білі плями льоду і снігу. Збоку, у великій віддалі, ми завважили Місяць, жовтий кружок величини шпилькової голівки.
– Мені все ще важко звикнути до законів гравітації. Обертається цей Місяць довкола Землі, а здається, що висить у просторі. Чому не впаде? А Земля? Як вона вдержується в порожнечі, та ще від початку світу вертиться довкола безмежно далекого Сонця?
– Я теж не сприймаю цього явища. І вчилися ми про притягання матерії, і все було ясно, а ось коли глянути на це збоку – страшно робиться! – заговорила Гаська.
– Тепер я бачу крізь окуляри зелені смуги. Це вже нешкідливі вияви магнетичного поля Землі. Радіація залишилася за нами. Можемо наблизитися просто до Землі.
А Земля ставала разураз більшою. Ми пізнавали вже не тільки континенти, але й гори, океани та моря.
– Який гарний був би світ, якби не Москва! – зітхнув я.
Кольори Землі були фантастичні на тлі чорного зоряного неба.
– За кілька годин причалимо на Землю! – говорив із свого командного місця Семен. – Тепер починаємо повільний обліт так, щоб трапити на місце нашого старту.
– А як москалі нас знайдуть радаром?
– Цього не буде. Використаємо ніч для низького обльоту – не вище кількасот метрів над Землею. Тоді ніякий радар нас не провірить!
Земля заслонила нам ціле небо, збоку деякі її частини були вкриті хмарами, а згодом з правої сторони почала заходити ніч.
І саме тоді, над темним силуетом Землі ми побачили яскраві, освітлені Сонцем пункти, що летіли різними шляхами і на різних висотах.
– Це сателіти! – пояснив Семен.
Те саме думали й ми. Відомобо, що довкола Землі літає понад сто сателітів різних держав. Вони мають завдання наукові, але теж військові. Деякі з них досліджують погоду, радіацію, інші служать комунікаційним цілям, ще інші – це просто шпигуни.
– Вони можуть нас відкрити! – схвильовано заговорила Гаська.
– Хай! – відповів легковажно Семен. – Поки нами поцікавляться, ми вже будемо причалювати!
Ми ввійшли в темінь ночі й поволі наближалися до Землі. Летіли тепер в поясі екватора, і Семен скеровував «Сороку» в терен причалу. А Гаська вистукувала кличку до дядька.