Опісля ми повернулися під хатину й намітили на мапі місця в терені для стрільців так, щоб наша централь була боронена з усіх сторін.
Вдоволений своїм новим становищем, я перейшов підземним ходом до дядька. Там працював Семен, а збоку стояла похнюплена Гаська. Я кинувся у фотель.
– Тепер я генерал! – промовив гордо.
– Ні, ти навіть не є звичайним шелепком! А командуєш тільки тому, що не маю під рукою мудрішого! Чи ти кращий бойовик, як твої хлопці, то це, мабуть, незабаром виявиться. Що ви врадили?
Я позвітував дядькові оборонні заходи й розположення в лісі.
– Добре! – відповів він коротко. – А тепер тобі тут нічого робити. Твоє місце з твоїми людьми. Будь у постійному зв’язку зі мною.
Я вийшов ні в цих, ні в тих.
Під хатиною я приглядався до екранів. Ніхто з обсерваторів не обзивався ні словом, кожен пильнував свого сектора. Вони вже знали, що небезпека гряде.
– Літак! – промовив знічев’я один з них. – Десять кілометрів від нас, на південьпівдень схід. Міняє напрям. Тепер південьпівдень. Кружляє… Друге коло… Третє…
– Парашутисти! – зголошував спокійним голосом обсерватор.
Я вдивлявся в екран. Темні пункти відривалися зпід літака і звільна спадали вниз.
– Десять, одинадцять, дванадцять…
Ми нарахували шістнадцять парашутистів. Літак відлетів.
Я получився з дядьком.
– Негайно приходь сюди, до підземелля «Сороки», – відповів.
Я перебіг туди. В одній кімнаті працював Семен.
– Сімсот ракет уже готові!
– Так скоро?
– Бо корпуси й усе інше було готове. Залишалося тільки вмістити К7. Але до трьох тисяч ще далеко.
– Де дядько?
– У своїй кімнаті.
Я подався туди. Дядько залишив свою працю й гукнув:
– Семене!
Тепер ми радили втрьох. Що робити? Встрявати в бій? Розвинулася жвава дискусія. Я обстоював думку негайно знищити парашутистів. Мені здавалося, що як командир наших збройних сил я повинен заступати лінію дії і розгромлення ворога.
Але дядько був іншої думки:
– Подумаймо трохи! Вставмося в ситуацію ворога. Що він знає про нас? Ніщо! Йому тільки підозрілий наш терен. Але доказів не має ніяких!
– А Гаська? – спитав я.
– Це доказ і не доказ. Коли їхній літун звітував, що бачив у нашому пралісі дівчину, яка вигрівалася до сонця, кожний з їхніх старшин мусів прийняти цю вістку з недовір’ям. Бо що може робити молода дівчина у пралісі, навіть якби вони вірили, що тут наш осідок. Що може робити? Заважати?
– Щоб провірити терен, вони вислали парашутистів! – сказав Семен.
– Так і є! Чи ви не зробили б так само? Провірити! Парашутисти просічуть ліси, провірять поляну й хатину, розглядатимуться за слідами. Коли не знайдуть нічого підозрілого, повернуться і складуть звіт. Тоді літунові попадеться. Мовляв, приверзлося, ще й покарати можуть. Та це вже не наша справа.
– А якби парашутисти відкрили якийсь слід?
– Тоді будемо примушені їх знищити. І це вже твоє завдання! – звернувся дядько до мене. – Встрявати в бій нам не на руку. Ми ще не готові з ракетами. Скільки часу потребуєш, щоб виготовити всі три тисячі?
– П’ять днів, – відповів Семен.
– Отожто! Коли парашутисти повернуться без висліду, ми маємо час підготовитися до наступу на Москву. Час тоді в наших руках, і можемо ним оперувати, як завгодно. У випадку бою ворог прислав би більші сили, ми мали б зв’язані руки, ініціатива перейшла б до ворога. Тоді ми вели б місцеві бої більш чи менш успішні, а нашу основну ціль мусіли б відсунути на неозначений час. Завеликий риск.
Я мусів признати, що дядько думав єдино правильно. Не було ніякого аргументу на те, щоб зв’язатися боєм з парашутистами. Навпаки, треба докласти всіх зусиль, щоб ворог не довідався, що ми тут.
Кожен з нас відходив до своєї праці. Дядько зупинив мене:
– Тепер розумієш, чому я назначив тебе тим… як ти кажеш, генералом? Ми маємо свої аргументи, які диктують дію збройного відділу, а про які бойовики не знають і знати не повинні. Вистачає, коли ми четверо втаємничені в цілість нашої боротьби. Поза нами ніхто не сміє знати більше, як йому належить. І ти, наприклад, не знаєш, які я маю зв’язки з краєм, бо це не твої справи. Тож хлопцям видай накази, щоб не зрадилися перед парашутистами, але не подавай їм ніяких виправдань чи пояснень, чому ми не вступаємо в бій. Зрозумів?