— Його мама не є доброю господинею, — заявляє одна з жінок. — Їхній будинок запущений і брудний. Вона лінива й не тримається хати.
Одна зі старших жінок згадує Надімову бабу:
— Коли вони жили в Кабулі, то всіх приймали, — і хитро додає: — До неї приходили чоловіки, коли та була одна вдома, а вони не були родичами.
— При всій повазі, — каже одна жінка, повертаючись до Салічиної мами, — я мушу визнати, що мені завжди здавалося, що Саліка занадто виставлялася, завжди малювалася, одягалася, як пава. Ти повинна була здогадуватись, що в неї нечисті думки.
На деякий час западає мовчанка, ніби всі вони погоджуються зі сказаним і лише з поваги до матері Саліки не висловлюють це вголос. Одна з жінок витирає рота — час подумати про вечерю. Поволі всі встають. Шаріфа піднімається сходами до своїх трьох кімнат. Вона проходить мимо задньої кімнати, у якій замкнули Саліку. Дівчина сидітиме там, поки сім’я не вирішить, що з нею робити.
Шаріфа зітхає. Вона згадує про покарання, якого зазнала її сусідка Джаміла.
Джаміла походила з видатної сім’ї, була багата, непорочна й гарна, як квітка. Якийсь родич відкладав гроші, зароблені закордоном, щоб вистачило на вісімнадцятирічну красуню. Весілля було надзвичайним (п’ять сотень гостей), їжа — розкішною, наречена — сліпуче гарною. Джаміла не бачила чоловіка, за якого виходила, до самого дня весілля; батьки про все домовилися. Наречений — високий, худий чоловік сорока з чимось років, прилетів з-за кордону, щоб одружитися за афганським звичаєм. Перед тим, як він від’їхав оформляти візу, щоб молода дружина могла приїхати до нього, молодята провели два тижні разом. Потім Джаміла стала жити з його двома братами і їхніми дружинами в очікуванні приїзду чоловіка.
Через три місяці її зловили. На неї донесла поліція. Вони підстерегли чоловіка, що залазив до неї через вікно.
Нікого не впіймали, але чоловікові брати знайшли деякі чужі чоловічі речі в кімнаті Джаміли, що було доказом стосунків. Сім’я негайно скасувала шлюб і відправила її додому. Два дні вона сиділа замкнена, поки тривала сімейна рада.
Через три дні Джамілин брат сказав сусідам, що вона померла внаслідок нещасного випадку через коротке замикання в фені.
Похорон був наступного дня. Багато квітів, багато серйозних виразів обличчя. Мати й сестри були невтішними. Усі оплакували коротке життя, що випало на долю Джаміли.
«Як і весілля, — говорили, — похорон теж був надзвичайним».
Честь сім’ї була врятована.
Шаріфа мала весільне відео, але Джамілин брат якось прийшов позичити його. І так його й не повернув. Не залишилося нічого, що нагадувало б про це весілля. Але Шаріфа зберігає кілька фотографій. Пара наречених виглядає серйозно й офіційно під час розрізання торта. Джамілине лице нічого не видає й вона симпатично виглядає в невинному білому одязі й вельоні, з чорним волоссям і червоними губами.
Шаріфа зітхає. Джаміла вчинила серйозний злочин, але більше з недосвідченості ніж зі злого умислу.
«Вона не заслужила смерті. Але на все воля Аллаха», — шепоче Шаріфа й ніби дихає молитвою.
Утім, одна річ непокоїть її: ці два дні сімейної ради, на якій Джамілина мама — її власна мама — погодилася на вбивство своєї доньки. Це вона послала своїх трьох синів убити її. Брати разом увійшли до кімнату. Разом накинули їй на лице подушку, разом притиснули її, сильніше, сильніше, аж поки життя не згасло.
Потім вони повернулися до матері.
Самогубство і пісня
В Афганістані табуйоване прагнення жінки кохати. Воно заборонене родовим поняттям честі й муллами. Молоді люди не мають права зустрічатися, закохуватися або вибирати. Кохання має мало спільного з романтикою. Навпаки, кохання можна розглядати, як серйозний злочин, за який карають смертю. Недисциплінованих убивають жорстоко. Страчують лише винного, яким виявляється завжди жінка.
Молоді жінки — це насамперед предмети обміну та продажу. Шлюб — це міжродинний або внутрішньородинний контракт. Рішення ухвалюються відповідно до користі, яку шлюб принесе родові — на почуття рідко коли зважають. Упродовж століть афганки мали миритися з несправедливістю, що чинилася з ними. Але про своє життя жінки розповідали в піснях і поемах. І хоч ці твори не призначені для публікації, їхній лункий розголос шириться в горах і пустелях.