Але одного дня Султан сказав: «Мені тебе досить. Іди додому і не показуйся більше в крамниці».
Родина була приголомшена. Хіба він не обіцяв Маріам, що бере хлопця на рік? Ніхто не сказав ні слова, у тому числі й Фазіль. Але коли тієї ночі лежав на матраці, він плакав. Лейла старалася втішити його, але марно. Султанове слово — закон.
Наступного ранку вона спакувала кілька його речей і відіслала додому. Він на свій власний розсуд мав пояснити матері, чому його відправили додому.
Лейла була сильно розгнівана. Як Султан міг так обійтися з Фазілем? Наступною може стати вона. Пора щось придумати.
Лейла виношує новий план. Одного ранку, коли Султан із синами пішли з дому, вона накинула паранджу на голову й зникла за дверима. І цього разу також вона взяла з собою маленького хлопчика. Сьогодні Лейла пішла іншим шляхом з Мікрорайону, із цих жахливих залізобетонних джунглів. На окраїні цієї дільниці будинки були настільки зруйновані, що стояли незаселені. Незважаючи на це, кілька сімей знайшли прихисток у цих руїнах і жили з жебракування поміж таких самих бідних сусідів. Але ті хоча б мали дах над головою. Лейла перейшла невелике поле, на якому стадо кіз щипало поодинокі кущики трави, а пастух тим часом дрімав під єдиним уцілілим деревом, що давало тінь. Це був кордон між містом і селом. На протилежному кінці поля було село Дег Кудайдад. Спочатку вона зайшла до старшої сестри Шакіли.
Ворота відкрив Саїд, найстарший син Вакіла, чоловіка, за якого Шакіла недавно вийшла заміж. Саїд не мав двох пальців на руці. Він утратив їх, коли під час ремонту вибухнув автомобільний акумулятор. Але він казав всім, що це через міну. Бути пораненим міною надає вищого статусу. Може, він навіть брав участь у війні. Лейлі він не подобався: такий простий і неотесаний. Він не вмів ні писати, ні читати і говорив, як селянин, як Вакіл. Від думки про нього вона здригнулася. Він криво всміхнувся до неї і, коли вона проходила повз нього, пожирав очима її паранджу. Вона знову здригнулася. Здригнулася від думки, що її за нього свататимуть. Багато хто з родини вже пробував звести їх разом. І Шакіла, і Вакіл уже просили Бібі Гуль за неї.
— Ще зарано, — відповіла Бібі Гуль.
— Саме час, — сказав Султан.
Лейлу ніхто не питав, але Лейла й не відповіла б. Добре вихована дівчина не відповідає на питання, чи їй подобається те чи те. Але вона сподівалася, уникнути цього.
Вийшла Шакіла, хитаючи стегнами, усміхнена й промениста. Усі страхи щодо її заміжжя за Вакілом виявилися безґрунтовними. Вона продовжувала працювати вчителькою біології. Його діти обожнювали її. Вона витирала їм носи та прала одяг. А ще Шакіла змусила чоловіка відремонтувати будинок і дати гроші на нові штори та подушки. Відправила дітей до школи. Вакіл і його перша дружина цим не переймалися. Коли найстарший син нарікав, що йому соромно сидіти в одному класі з маленькими дітьми, вона лише сказала: «Буде більш соромно потім, якщо ти зараз не ходитимеш».
Шакіла була на сьомому небі. Нарешті вона має чоловіка. Її очі сяяли. Вона виглядала закоханою. Будучи старою тридцятип’ятирічною дівою, вона блискуче пристосувалася до ролі домогосподарки.
Сестри поцілували одна одну в обидві щоки, натягнули на голови паранджі й вийшли за ворота: Лейла в чорних туфлях на високих каблуках, Шакіла в білих, височезних із золотими пряжками човниках, своїх весільних туфлях. Взуття дуже важливе, коли ні одягу, ні волосся, ні обличчя не видно.
Вони перестрибували через калюжі, уникали загуслої багнюки й глибоких колій, а гравій відчувався через тонкі підошви взуття. Це була дорога до школи. Лейла була на шляху подачі заяви на роботу вчителькою. Це був її секретний план.
Шакіла розпитала в сільській школі, де працювала. Там не було вчителя англійської мови. Хоч Лейла закінчила лише дев’ять класів, але була впевнена у своїй змозі навчати початківців. Коли вони жили в Пакистані, вона ходила на вечірні курси англійської.
Школа знаходилася за глиняною огорожею. Стіни занадто високі, щоб щось бачити. Біля входу сидить старший чоловік. Він стереже, щоб не проходив ніхто зі сторонніх, особливо чоловіки, тому що це дівчача школа й усі вчителі жінки. Подвір’я колись було трав’янистою галявиною, а тепер це засаджена картоплею ділянка. Навколо грядки до стіни були приточені загородки. Класна кімната має три стіни: огорожа й дві перегородки. Сторона від майданчика відкрита, так що директор школи може бачити все, що діється в кожному класі. У кожному закапелку є якісь лавки, столи й дошка. Лише старші дівчата мають столи й стільці. Молодші сидять на підлозі та слідкують за тим, що на дошці. Багато хто з школярів не може купити зошити, тому пишуть на дощечках або різноманітних аркушах, які лиш могли знайти.