— О так, ти підеш, ось побачиш, — сказала вона й відважила йому запотиличника. Невдовзі він заробив достатньо грошей, щоб купити собі черевики. Паралельно з навчанням він працював. Зранку перед школою та щодня з обіду й до вечора він обпалював цеглу, щоб заробити грошей для родини. Пізніше дістав роботу в крамниці. Батьки знали лише про половину тих грошей, що він насправді отримував. Решту — заощаджував і купував книжки.
Коли став підлітком, почав продавати перші книжки. Його зарахували на інженерні курси, але не було необхідних підручників. Під час поїздки з дядьком до Тегерану, на одному з численних міських книжкових базарів натрапив на все, що було потрібно. Тож він закупив кілька комплектів, які перепродав своїм колегам-студентам у Кабулі за подвійну ціну. Так народився продавець книжок: йому ніби кинули рятувальне коло.
Султан устиг попрацювати над зведенням лише двох будинків у Кабулі перед тим, як книгоманія вирвала його зі світу інженерії. Знову ж таки, саме книжкові ринки в Тегерані звабили його. Сільський хлопчина ходив серед видань у Перській метрополії, оточений старим і новим, антикварним і сучасним, і натрапляв на книги, про які навіть не мріяв, що вони існують. Він купував пачку за пачкою томиків перської поезії, мистецьких та історичних книг, а також — заради свого бізнесу — підручників для інженерів.
Після повернення до Кабула він відкрив у центрі міста посеред яток зі спеціями й кебабами свою першу невелику книгарню. Це було в сімдесяті, коли афганське суспільство балансувало на межі сучасного і традиційного. Правив тоді Захір-Шах, ліберальний та досить ледачий король, і його нерішучі спроби модернізувати країну викликали різке заперечення з боку релігійних лідерів. Після публічного осуду жінок із королівської родини за їхній вихід між люди без чадри, деяких мулл було запроторено до в’язниці.
Зростала кількість університетів і навчальних закладів, як і кількість студентських демонстрацій. Останні брутально придушувалися владою і багато студентів було вбито. Плодилися різні партії та політичні угруповання — хоч вільні вибори не проводилися — від радикального лівацького крила до релігійного фундаменталізму. Групи боролися між собою, і в країні поширювалася атмосфера нестабільності. Після трьох років засухи економіка впала в стагнацію, а під час катастрофічного голоду 1973 року, поки Захір-Шах мав консультації з лікарями в Італії, його кузен Дауд улаштував державний переворот, узяв владу й відмінив монархію.
Режим президента Дауда виявився гнітючішим за попередній. Але Султанова книгарня роцвітала. Він продавав книжки і періодику, що видавалася різноманітними політичними групами — від марксистів до фундаменталістів. Султан жив удома в селі з батьками й щоранку їздив на велосипеді в Кабул у свою крамничку, а ввечері повертався назад. Єдиною його проблемою було постійне материне пиляння щодо пошуку дружини. Вона завжди знаходила нових кандидаток — кузину чи сусідку. Султан не був готовий до створення сім’ї. Він тоді переймався купою справ і нікуди не поспішав. Хотів мати свободу, щоб подорожувати, і часто відвідував Тегеран, Ташкент і Москву. У Москві у нього була кохана дівчина — Людмила.
За кілька місяців до вторгнення Радянського Союзу в грудні 1979 року — він зробив свою першу помилку. Країною правив непохитний комуніст Нур Мухамед Таракі. Уся президентська родина від Дауда й до найменшого немовляти була вбита під час перевороту. Тюрми були переповнені, а десятки тисяч політичних опонентів були арештовані, піддані тортурам і страчені.
Комуністи хотіли об’єднати країну під своїм проводом і намагалися придушити ісламістські угруповання. Священні воїни, моджахеди, узяли в руки зброю та пішли проти режиму, виник конфлікт, що переріс в нищівну партизанську війну проти Радянського Союзу.
Моджахеди не були однорідними у своїх політичних поглядах. Різноманітні угруповання видавали періодику на підтримку джихаду — боротьби з ненависним режимом — та ісламізації країни. Своєю чергою, режим посилив контроль над кожним, кого підозрював у підтримці моджахедів. Було строго заборонено друкувати та розповсюджувати ідеологічні публікації.
Султан продавав періодику, що видавалася і моджахедами, і комуністами. До того ж, у нього була манія колекціонувати і він не міг втриматися, щоб не купити кілька примірників кожної книжки чи періодичного видання, які йому тільки траплялися, аби потім їх вигідно перепродати. Султан Хан уважав, що це його обов’язок — діставати все, що комусь потрібно. Заборонені видання він ховав під прилавком.