Коли Султан повернувся наступного дня, Мансур був настільки збентежений, що уникав його гострого погляду. Але даремно він так хвилювався: Султан був найбільше зайнятий із Сонею. Тільки наступного дня в книгарні він спитав сина, чи той зробив усе, що він його просив. Ще до того, як Мансур встиг відповісти, батько дає йому нові вказівки. Султанова поїздка в Іран була дуже вдалою. Він знову зв’язався зі старим партнером і скоро нові пакунки перських книг прибуватимуть у Кабул. Але про одну справу він не забув: тесля.
— Ти нічого не розкопав? — з подивом звертається Султан до сина. — Ти знецінюєш мою роботу. Завтра підеш в поліцію і заявиш на нього. Його батько обіцяв мені на другий день вибити з нього зізнання, а пройшов уже місяць! І якщо він не буде сидіти, до мого повернення з Пакистану, ти не мій син, — погрожує він.
— Кожен, хто прикладається до моєї власності, буде нещасним, — каже Султан зловісно.
Наступного ранку, ще затемна, дві жінки із двома дітьми стояли й гупали у двері родини Ханів. Заспана Лейла відчинила. Жінки плачуть і умовляють. Через деякий час Лейла розуміє, що це баба й тітка теслі стоять з його дітьми.
— Будьте ласкаві, пробачте йому, пробачте йому, — кажуть вони.
— Будь ласка, заради Бога, — плачуть.
Старій бабусі майже дев’яносто. Вона маленька й висохла, як миша. У неї гостре, з волосками підборіддя. Вона є матір’ю теслиного батька, що кілька тижнів пробував вибити з сина правду.
— Ми не маємо, що їсти. Ми вмираємо з голоду. Подивись на дітей. Але ми заплатимо за листівки.
Лейла просить їх заходити. Маленька мишоподібна бабуся кидається в ноги жінкам дому, що попрокидалися від голосіння й зайшли в кімнату. Вони глибоко засоромлені лихом, що зайшло в кімнату, як подув холодного повітря. З жінками дворічний хлопчик і одна хвора на поліомієліт дівчинка. Дівчинка з великим зусиллям сидить на підлозі. Нерухома хвора нога в шинах викинута перед нею. Вона тихо сидить і слухає.
Коли прийшла поліція, Джалалуддіна не було вдома. Тому забрали його батька й дядька. Вони сказали, що прийдуть за ним наступного ранку. Цілу ніч ніхто не спав. Рано вранці до приходу поліції, дві старі жінки зібралися й пішли заради родича просити Султана про помилування та прощення.
— Якщо він щось украв, то це заради сім’ї. Подивіться на них, подивіться на цих дітей — худі, як дошки. Нема доброго одягу, нема, що їсти.
Серця на Мікрорайоні м’якнуть, але цей візит не приносить їм нічого, лише співчуття. Якщо Султан щось вирішив, жінки дому не в змозі це переінакшити. А особливо, коли це стосується крамниці.
— Ми б з радістю допомогли, але ми нічого не можемо вдіяти. Султан вирішує, — кажуть вони. — А його нема вдома.
Жінки далі голосять і плачуть. Вони знають, що це правда, але не можуть відмовитися від надії. Заходить Лейла зі смаженими яйцями й свіжим хлібом. Для двох дітей вона скип’ятила молока. Коли в кімнату заходить Мансур, дві жінки кидаються до нього й цілують йому ноги. Він відштовхує їх. Вони знають, що він, як найстарший син, має владу за відсутності батька. Але Мансур вирішив робити те, що сказав йому батько.
— З того часу, як Султан конфіскував його інструменти, він не може працювати. Ми тижнями нічого не їли. Ми забули смак цукру, — плаче бабуся.
— Рис, що ми їмо, майже гнилий. Його діти марніють з кожним днем. Подивися, на них лиш шкіра й кости. Батько б’є Джалалуддіна щодня. Я б ніколи не подумала, що матиму злодія, — каже баба.
Жінки обіцяють зробити все, що в їхніх силах, щоб переконати Султана, хоча добре знають, що ніщо не допоможе.
Поки бабуся й тітка дійшли з дітьми назад до села, поліція вже приїздила та забрала Джалалуддіна.
Після обіду, як свідка, викликають Мансура. Закинувши ногу на ногу, він сидить на табуреті біля стола начальника поліцейського відділку. Сім чоловіків слухають, як начальник веде допит. Оскільки немає достатньої кількості стільців, двоє людей сидять на одному. Тесля сидить навпочіпки на підлозі. Це різношерста група людей. Дехто з поліцейських одягнений у грубу, сіру зимову уніформу, хтось у традиційному одязі, інші у військових уніформах. Нічого особливого не відбувається в цьому відділку, тому крадіжка листівок є важливою справою. Один із поліцейських стоїть при вході й ніяк не може вирішити, чи йому стояти всередині, чи за дверима.