Юнус зовсім не знав, що епізод із феном був брехнею. Що Джаміла була вбита через те, що до неї вночі приходив коханець. Лейла розповіла всю історію.
— Жахливо! Жахливо! — каже він. Лейла киває.
— Як вона могла? — додає він.
— Вона? — скрикує Лейла.
Вона неправильно зрозуміла вираз його обличчя й прийняла його за шок, гнів і смуток через те, що Джамілу задушили власні брати. Але це був шок і гнів через те, що в неї був коханець.
— Вона мала багатого й гарного чоловіка, — говорить він, усе ще трясучись від обурення після того, як про все дізнався.
— Яка ганьба, — підсумовує Юнус. — Та ще й із пакистанцем. Це ще більше, як завжди, зміцнює мене в намірах одружитися з молодою дівчиною. Молодою й незайманою. І я буду тримати її на короткому повідкові, — каже він із притиском.
— Але як бути із вбивством? — питає Лейла.
— Її злочин був першим.
Лейла також хоче бути молодою та незайманою. Вона лякається думки бути викритою. Вона не вловлює різниці між невірністю своєму чоловікові й отриманням листів від хлопця. І те, і те заборонене. І одне, і друге — погано і є ганьбою, якщо дізнаються. Тепер коли вона почала бачити в Карімові спосіб утекти з родини, вона боїться, що Юнус не підтримає її, коли той запропонує одружитися.
З її боку не було мови про закоханість. Вона заледве його бачила. Тільки підглянула з-за штори й бачила через вікно, коли він ішов з Мансуром. Та дещиця, що вона побачила, була більш-менш прийнятною.
«Він такий молодий, — сказала вона трохи пізніше Соні. — Він невисокий і худорлявий і виглядає доволі по-дитячому».
Але Карім був освічений, ніби добрий і без сім’ї. Значить він був її обранцем, тому що міг би вирвати її з того життя, з яким вона інакше залишиться наодинці. Найкращим із усього було те, що він не мав великої родини й вона не стане служницею. Він дозволить їй учитися або піти на роботу. Вони були б тільки вдвох. Може б переїхали, а може, і за кордон.
Не те, щоб Лейла не мала шанувальників. Уже було троє. Усі вони були родичами, яких вона не хотіла. Один був тітчиним сином, неграмотним і безробітним, ледачим і нікому не потрібним.
Іншим кандидатом був син Вакіла. Це було велике хамло. Без роботи. Деколи допомагав Вакілові водити машину.
«Тобі пощастило. Матимеш чоловіка з трьома пальцями,» — любив дражнити її Мансур. Вакілів син, той що втратив два пальці, коли розбирався з двигуном, був не тим, кого б хотіла мати Лейла. Наполягала на цьому шлюбі старша сестра Шакіла. Вона хотіла мати свою сестру у дворі поряд із собою. І Лейла знала, що й далі буде служницею. Вона завжди буде під каблуком у старшої сестри, а Вакілів син завжди буде змушений погоджуватися з тим, чого вимагає батько.
Це означатиме прання з двадцяти людей, а не з тринадцяти, як зараз, думала вона. Шакіла буде шанованою господинею дому, Лейла так і залишиться служницею. Попри всякі події, вона ніколи не вирветься. Буде схоплена в лещата сім’ї, як Шакіла: кури і діти біля спідниці. І так цілий день.
Третім претендентом на її руку був Халед. Це був її кузен, гарний спокійний юнак. Хлопець, із яким вона виросла і який їй загалом подобався. Він був добрий і мав теплий та прекрасний погляд. Але ж його родина — він мав жахливу родину. Величезна сім’я з тридцяти осіб. Його батька, строгого старого чоловіка щойно випустили з в’язниці за співпрацю з талібами. Їхній будинок, як і більшість будинків у Кабулі, був пограбований під час громадянської війни. Коли прийшли таліби й встановили закон і порядок, Халедів батько поскаржився на моджахедів з його села. Їх арештували й довго тримали у в’язниці. Коли таліби втекли, ці люди знову взяли владу й помстилися батькові Халеда, відправивши того до в’язниці. «Це його навчить, — говорив багато-хто в селі. — Ото був дурний скаржитися».
Батько Халеда був знаний за свій непокірний характер. Більше того, він мав двох дружин, що постійно сварилися й заледве могли одночасно знаходитися в одній кімнаті. Тепер він думав про третю дружину. «Вони стають застарі для мене. Я мушу знайти когось, хто підтримуватиме в мені молодість», — казав сімдесятирічний чоловік. Лейла не могла навіть уявити, що ввійде в таку невпорядковану родину. Адже Халед не мав грошей і вони ніколи б не спромоглися відділитися й улаштуватися самим.
Але зараз доля розщедрилася для неї Карімом. Його увага дає їй потрібний підйом сил і причину сподівань на краще. Вона не хоче здаватися й продовжує шукати можливості, щоб піти в Міністерство освіти та зареєструватися вчителькою. Коли стає ясно, що жоден з чоловіків у сім’ї не готовий допомогти, Шаріфі стає її жаль. Вона обіцяє піти з нею в міністерство. Але час іде, а вони так нікуди й не пішли. Вони не записані на спеціально призначений час. Лейлин настрій падає, та раптом усе змінюється незвичайним чином.