полотнище газети, зібрали всякого "патріотичного" совкового матеріалу і т.д. Одним
словом, чекали похвали. І раптом, в інституті переполох : "націоналісти, петлюрівці, бандерівці тощо". Що ж сталося? Причина переполоху і "возмущенія трудящихся"
виявилась дуже простою: декілька статей були написані українською мовою. І тільки!
Ніякої антирадянщини спецрозслідування не виявило. Крім української мови. Ця
газетна історія мала і своє трагічне продовження. Через деякий час з роботи вигнали
молодого інженера - випускника Київського Університету, що був автором тих
українських статей. За це хлопця тероризували і начальство, і "патріоти" -
русскоязичники. А потім він візьми і насмілився написати українською мовою й
службову записку виробничого характеру. Начальник русскій пірвав її, і кинув
інженеру в обличчя з криком: "вон с інстітута!"
І молодого інженера вигнали в радянське безробіття як неблагонадійного.
Зрозуміло, оформляли це як "по собствєнному желанію". Коли я запропонував, щоб
допомогти молодому інженеру, перейти в мою лабораторію, він із сльозами на очах
сказав: "ви не зможете мені допомогти, вони зроблять своє, це їх влада, а ви тільки
зашкодите собі." Пізніше, як слід було чекати, він попав в руки кагебістам. А там, як
завжди, трагедія і особиста і сімейна. В цьому вони були великими майстрами!
"Героями" цієї розправи були не якісь там "бувші" енкаведисти чи зношена
партноменклатура, яких насаджували по київських підприємствах для "надійності". Ні, це були такі ж звичайні, але русскіє, інженери на чолі з директором русскім. Звідкіля у
них, русскіх, стільки ненависті до України і українців?
І по якому праву вони, русскіє, могли так жорстоко і безкарно нехтувати не тільки
простими людськими правилами, але і формальними совєцкими законами? Можливо
зараз, ці русскіє і Ко , вимагають двоязичія в Незалежній Україні?
Цей "дзвінок" не тільки висвітив наші біди-проблеми, він глибоко вразив мене. Я
завжди лояльно відносився, так і зараз відношусь, до людей різних національностей.
Але це було зовсім іншої природи явище, і воно, як я почав БАЧИТИ, панувало скрізь в
київській дійсності. Щось урвалось. На наших очах зайди з "холодної і голодної"
знущались над українським інженером тільки за те, що він українець. І це в нас, в
Україні?! Це був "відкритий урок" кацапизму в реальній дійсності. А їх безліч, кожен
день і на кожному кроці. Висновок напрошувався сам собою: нам, українським вченим
і інженерам, треба не тільки займатись професійними справами, але і боротися за право
бути українцями в себе вдома, на своїй українській землі! Треба боротися, а не
ховатися від політичних подій, бо інакше нас чекала, як писав Брехт:
"...Крокують в ряд барани,
бубни б'ють,
шкіру для них дають
самі барани..."
Тоді ще досить молоді, ми готові були кинутись у бій і напевно, загинули б. Якщо
б справа йшла про збройну боротьбу, то тут для мене і моїх близьких, не було б
питання. Але тоді йшлося про політичну боротьбу, сферу нам невідому, і мало
зрозумілу по суті. По прийнятих в техніці звичаях, перш ніж щось включати, треба
було докопатися до суті і причин цих явищ. Тому я кинувся, зрозуміло поза роботою і
без розголосу, читати все, до чого можна було добратися про нас, українців, і про
наших гнобителів. В київських бібліотеках все було виметено московською мітлою, а
залишені в них матеріали були "мічені" КГБ. Бібліотеки були зобов'язані давати
письмові звіти в КГБ про те, хто і коли цікавився цими "міченими" матерілами.
Ми це знали і діяли відповідно, щоб не "висвічуватись". Користувались будь -
якими нагодами в Москві та в інших містах Рассєї, де "чистки" не були такими
жорстокими. Співставляючи і аналізуючи інформацію з різних джерел і свідчень
очевидців, і учасників подій, яких зустрічав в різних краях імперії, переді мною
відкривалась картина страшної злочинності Москви - Рассєї, яка простиралась по всій
їхній історії і мала спільні ідеологічні домінанти. І ці ідеологічні домінанти, однакові і
в поміщицькій царській російській імперії, і в "комуністичному" совєцкому союзі. В
усьому спектрі пропагандистських творінь (кіно, телебачення, газети, книги і т. д), а
тим більше в реальних дійствах, висвічувався підступний брехливий і кривавий монстр.