Це відкриття надзвичайно ускладнило життя: важко було не просто спостерігати, а БАЧИТИ; не просто слухати, а ЧУТИ, злочинну і брехливу совдепію. Цей стан
можна, в якійсь мірі порівняти з тим, коли ви під мікроскопом роздивились брудний
посуд, в якому повзе безліч мікробів у вигляді огидних черв'яків. А з цього посуду
треба потім їсти!? Такою щоденно вже бачився і "розвинутий" соціалізм, і
"найгуманніша" ідеологія та інші реалії совдепії.
Тут хочу трохи змінити хід розповіді і наголосити на тому, що усвідомлення-
пізнання кацапизму відбувалося паралельно з воскресінням і усвідомленням подій-
картин, що записались в пам'яті з раннього дитинства. Вони час від часу оживали і
мандрували зі мною по світу і по житті.
Напевно у всіх людей такі власні життєві образи-картини воскресають і
допомагають пізнавати суть тих далеких подій, що закарбовані на них, а також бачити в
їх світлі сьогоднішні події і пізнавати ці новітні явища. Особливо таке воскресіння
відбувається в часи життєйської напруги чи скрути. Тож і в пошуках відповідей на
гострі питання тодішнього нашого життя переді мною оживали події і образи -
картинки із власного життя. В дитинстві, наприклад, вони лише записувались в зорову
чи смислову пам'ять, але не були осмислені, не були розшифровані. Поглиблюючись в
суть кацапизму, я знаходив їм пояснення, які підтверджувались прочитаним чи
почутим від тисяч людей, яких зустрічав в різних сторонах совдепії, людей різних
націй, різних поколінь, різних професій і долей.
Приведу лише декілька таких особистих інформативних картин, що Мали пряме
відношення до порозуміння кацапизму. Тоді, в дитинстві, я їх тільки запам'ятав. І не
більше. Розуміння і осмислення приходили поступово і значно пізніше.
Найперша картина політичного змісту, що запам'яталась, така: двоє чоловіків у
військовому одязі обнімаються, дивлячись з плаката на вас. Однією рукою вони
обнімаються, а в другій ззаду кожен тримає ножа, з якого капає кров... Такі плакати
літом 1939 р. розклеювали в Кутах. На них Гітлер і Сталін обнімаються, як друзі.
Картина друга. їдуть по гостинцю з боку Косова совітські танки, на яких сидять
солдати. Деякі з них кричать до людей нашою мовою. Люди, в тому числі і татко, дають їм кошики з їжею і жбани з вином. Скрізь чути: "наші, наші,...їдуть..." Так восени
1939р.в Кутах зустрічали совітів.
Картина третя. В дідовій хаті повно людей. За столом сидить совітський офіцер
(чи солдат), щось говорить і плаче. Дорослий та ще й військовий, а плаче. Чому?! Зима
1939-1940р.р. Совіт-українець розповідав про злочини москалів на сході України.
Картина четверта. Вночі москалі забрали сусідів із директорського будинку, жінку і хлопчика. Їх вивезли в Сибір, а в їх будинку поселили дві сім'ї москалів
енкаведистів. Зима 1939-1940р.р.
Картина пята. До нас на подвір'я заїхали якісь люди і сказали, щоб здати всі книги
і газети, бо якщо потім знайдуть, то буде погано. Тато виніс їм частину, а решту потім
заховав під сіно на стайні. Літо 1940р Москалі відбирали і спалювали українські книги, журнали...
Картина шоста. Жидівка з двома дітьми прийшли пити "молоко з медом". Так
вони робили багато років. Бабуся щось питає її, а жидівка каже: "... вами розчинили, а
нами замісять..." Літо-осінь 1940р.
Картина сьома. В місті горить штаб енкаведистів. Москалька з директорського
будинку щось просить у мами. Москалі тікають. Літо 1941р.
Картина восьма. В директорському будинку поселився німецький офіцер. Кожен
ранок туди приходив жид-перукар його голити. Німець застрелив нашого пса. Осінь
1941р.
Картина дев'ята. Горить жидівський квартал в Кутах. Жидів повели німці кудись
гостинцем. Зима 1942р. Ось так і "замісили".
Картина десята. Мене з братом Івасем і ще багатьох хлопчиків забрали німці зі
школи і кудись везли: спочатку підводами, потім паромом, а потім поїздом. Якось вночі
потяг зупинився і нас звільнили оунівці. Нас розвезли по селах і розселили між
селянами. Мене з братом поселили в добрих людей в с.Івано Пусте на Тернопіллі.
Восени мама приїхала і забрала нас додому. Весна-осінь 1942р.
Картина одинадцята. На гостинці бандерівці оточили німецьку колону. Забрали у
німців зброю, але німців не стріляли, а відпустили через гори додому. Зима-весна
1944р.
Картина дванадцята. Вночі прокинувся, а в хаті нікого, всі втекли, а мене