залишили сплячого. Одягнув капці і побіг через сад до діда. Там зібрались всі наші.
Говорили, що поляки разом з ковпаківцями мали напасти на нас. Зима-весна 1944р.
Картина тринадцята. Вночі до діда прийшли якісь озброєні люди, питали дядька
Валентина. Він сховався, вони забрали тітку Ганусю. Її і ще кілька людей тієї ночі
спалили в стодолі під лісом. На другий день вдосвіта, мама принесла завитий в
простиню обгорілий останок її тіла, на якому був клаптик сукні з матерії в сірі і рожеві
квадратики. Викопали яму на дідовій могилі і там похоронили останки тітки Ганусі.
Зима-весна 1944р. Це була передова енкаведистська група, що йшла перед військами і
діяла під виглядом наших партизан.
Картина чотирнадцята. Прийшли москалі. Нас евакуювали в с. Залуче під
Снятином. Звідтіля татка забрали москалі в свою армію, а дядька Валентина забрали
енкаведисти. В Кутах став фронт на все літо. Весна-літо 1944р.
Дядько Сіверський В. був заарештований і вивезений в Сибір. Там пізніше, знову
оженився, мав дві дочки, які десь в Красноярському краї жили. В 1984р. приїхав до
мене в Київ і розповів про ті події, і про те, як в Коломиї серед енкаведистів, що його
допитували, був і "партизан", що крутився раніше біля "Просвіти", в роботі якої вони
приймали участь з тіткою Ганусею. Тітку Ганусю спалили разом з 7-ми місячною
дитиною, якою вона була вагітна. Чи пам'ятаєте це ви, сибірячки, коли вас записують
"русскімі"? Вашого братика чи сестричку по батькові спалили русскіє ще в утробі
матері.
Картина п'ятнадцята. Мама приїхала в Залуче і плакала, бо татко загинув. Їх без
підготовки відразу направили на фронт в Кути. Там він і загинув. Поховали його біля
церкви. П'ятеро нас, чотири хлопчики і сестричка стали сиротами. 19 серпня 1944 р.
Картина шістнадцята. До нас додому прийшли москалі, застрелили в стайні
порося, єдине, що було в нас, виволокли на подвір'я і забрали! Мама плакала і просила, щоб не стріляли, бо п'ятеро дітей, що будуть їсти взимку. Москаль автоматом
відштовхнув її. Літо 1945р.
Картина сімнадцята. В центрі міста москалі розклали вбитих бандерівців, щоб
люди приходили і пізнавали. Москалі і стрибки стежили, чи хтось не заплаче.Так вони
робили багато разів. Літо-осінь 1946р.
Картина вісімнадцята. Ми, діти, купались в Млинівці – витока Черемоша.
Прийшла група солдат-москалів, їх гарнізон був недалеко. Троє москалів схопили
чомусь хлопчика; двоє за руки, а третій за ноги і почали занурювати його головою під
воду, потім витягали і знову занурювали. Вони до нього щось говорили, а він кожен раз
кричав: "москалі, москалі...". Хлопець вже посинів, і тут хтось з дітей крикнув:
"бандерівці йдуть". Москалі повтікали. Літо 1946р.
Ця картина запала в пам'ять не через жорстокість москалів. Ми до неї вже звикли.
Причина інша. Той хлопчик, якого топили москалі був сином місцевого комуніста, який ще з двома комуністами вийшли з червоним прапором зустрічати москалів осінню
1939р. А то йшла колона польських військ, що відступала через Кути на Буковину.
Поляки постріляли тих комуністів, як союзників москалів, що наступали зі сходу. Як
же так, москалі знущаються над сином того комуніста, що вийшов зустрічати тоді
москалів!?
Для нас москалі, більшовики, комуністи - це було, одне і те ж саме. А тут щось не
так!?
Картина дев'ятнадцята. Ввечері до нас прийшли озброєні
Троє зайшли в хату, інші залишились на подвір'ї. Питали у мами, де син Микола, найстарший брат. На щастя його не було тоді вдома. Вони вийшли. Перед вікнами на
дворі сушились простині. Раптом одну хтось стягнув. Я виглянув у вікно і побачив
серед гурту двох, яких раніше бачив декілька разів у гарнізонному кіно (кімната-зала
невеличка) куди ми, хлопці, "за так чи за яблука" пробирались, щоб подивитись
"трофейні" кінокартини. Це були ті, що сідали не як інші солдати, а в задньому ряду, звідкіля зганяли нас. Від них завжди несло перегаром і якимось особливим смородом.
Вранці біля школи знайшли повішену дівчину, а в шанці біля дороги до школи лежав
застрелений сусід. Потім над його жінкою глумилися енкаведисти в їх штабі. Зима
1946-1947р.
Картина двадцята. З нашої школи багато дітей з родинами забрали в Сибір. їх
хати під горами москалі підривали протитанковими мінами. Зима 1946-1947р.р.
Картина двадцять перша. Гурти голодних людей з Молдавії і Сходу ходять по
селу і просять їсти. Там у них голод, а у нас бандерівці не дали москалям все забрати.