національну інтелігенцію.
В Ризі більш чутливіше сприймались прояви кацапизму і на віддалі. Це стосується
навіть таких "далеких" речей, як видача видатного розвідника Зорге чи московські
авантюри на Кубі тощо.
Не впевнений, що в Саранську чи Ярославлі так би сприйнялось прилюдне
"чолобітіє" перед всесоюзним збіговиськом галімотів одного з кровожерливих
"комуністів":
"... я хоч єврей за походженням, але я русскій за світоглядом...". Тоді вже десь
відклалось: "що є русскій світогляд?"
Ось так в моїй пам'яті з'явився і такий поширений термін як "жидокацапи".
Жидокацапи - це перевертні - свідомі кацаписти, але з формальними приписами
до інших націй.
Тому жидокацапами є кацаписти не тільки єврейського походження. І не стільки.
Навіть на прикладі Риги відчув ефективність "русскої зброї"': матерщини, тотального злодійства і п'янства.
Коли в 1987 р, востаннє був у Ризі, то з гіркотою відмітив, що і там вже стояли
черги за "водкой" і русскій язик - мат - перемат.
І все таки, тоді вже на вулицях Риги зустрічались люди з латишськими
прапорцями на плечах чи на головних уборах. Ставало веселіше: Латвія живе, Латвія
бореться.
І пригадались 20 - річні плачі вищих чинів Прибалтійського військового округу
(штаб ПВО був у Ризі, і мені доводилось бувати в їх середовищі):
"... ця лиса ер -а (Хрущов) думає, що латиші дурні і повірять, що все Стачін робив.
Не треба нічого розкривати, бо якщо так піде, то нас витурять звідсічя... ".
Мужні латиші, як і всі прибалти, таки витурили Москву - Рассєю. Я радий за них, честь і слава їм!
В Києві я зустрів принципово гіршу ситуацію, більш глибоку руїну, про що в
"Кацапизмі" відмічається.
Тут хочу згадати про одне Київське явище, яке запам'яталось під назвою
"Трагедія Шульженків".
Так сталося, що протягом короткого часу до мене звернулись троє чоловіків з
прізвищем Шульженко, таким українським.
Двоє з них були кияни і з ними велись переговори про роботу в Кібернетиці.
Третій Шульженко тоді жив в Москві і приїхав у Київ, щоб отримати від мене
рецензію на його дисертаційну роботу в галузі мікроелектроніки.
І от всі троє за походженням українці, а в їх паспортах записано "русскіє".
Чому так? їх відповіді - це ілюстрація технологічних схем руссифікації, що
практикувались кацапизмом.
Перший Шульженко (прекрасно говорив українською):
"...я приїхав з Кубані, а там тільки такі видають... "
Другий Шульженко (батьки українці - військові, служили в Грузії):
"...я не грузин. Для гарнізонних паспортистів - всі були русскімі".
Третій Шульженко: "...мої батьки з яїцьких козаків, ось московська прописка..."
Ця "Трагедія Шульженків" - це типова українська трагедія – це наша Біда, породжена злочинним кацапизмом.
Злочинність Москви - Рассєї нескінченна у всіх вимірах: просторі, часі, методах
тощо.
Про злочини москалів - русскіх і їх посібників могли б розповісти:
- і ще ненароджені немовлята, що задихались в утробі матерів, яких русскіє
комуністи спалювали живими;
- і цвіт нації, який русскіє комуністи розстрілювали в "честь" своїх свят;
- і цілі села чи регіони, які русскіє всіх мастей вивозили чи обезлюднювали
голодоморами, щоб звільнити для себе нашу землю; і так до нескінченості.
Тому і в цьому виданні "Кацапизму" немає ненависті. Це лише коротка розмова
про добро і зло. І не наша вина, що останнє, таке конкретне і велике. Тому йому і
приділено більше уваги, як найбільшій небезпеці.
На закінчення хочу подякувати всім моїм однодумцям, які були разом і в
небезпечній совдепівській темряві і на обнадійливих київських майданах.
Спасибі тобі, брате (Кардащук Микола) за те, що ти став колись на місце батька, який не повернувся з війни; ти був братом і другом в нашій боротьбі. Тобі присвячую
це видання "Кацапизму". Тому прости, якщо щось не так.