Асортимент у меню, як не брати до уваги дивних запитань, видавався добрим. Я зупинився на сніданковій тарілці, попри те, що час сніданку вже давно минув. Кейсі ще розмовляла з тією парочкою, тож, визначившись, я знов перегорнув меню на останню сторінку.
«Чому ви тут?»
Питати про таке відвідувача ресторану начебто дивно. Хіба ви не маєте знати, чому людина опинилася у вашому ресторані? Хіба люди, що їдять у ресторані, не мають знати, чому вони там? Сумніваюся, чи зрозумів це запитання.
«Чому ви тут?»
Із задуми мене вивело повернення Кейсі.
— Ви готові? — запитала вона.
Я вже зібрався відповісти ствердно, але тут згадав застереження з першої сторінки меню про звернення до офіціантів перед замовленням.
— Думаю, так, — сказав я, а тоді вказав на напис. — Про що саме мені треба вас запитати?
— А, оте… — відповіла вона та знову всміхнулася.
Її усмішка мені подобалася.
— За багато років ми помітили, що люди, провівши тут певний час, почуваються якось інакше, — пояснила вона. — Тож тепер ми намагаємося поступово занурювати їх в атмосферу «Чому ви тут?». Трохи розказуємо, чого їм очікувати, на випадок, якщо ще не готові до цього, хоча спершу думали, ніби можуть із цим упоратися.
Тут я остаточно спантеличився. Вона має на увазі їжу, саме кафе чи щось геть інше?
— Якщо бажаєте, — промовила вона, — я можу передати ваше замовлення кухареві та запитати в нього, що може підійти найкраще.
— Звісно, — відповів я, відчуваючи, що заплутався ще більше. — Мабуть, так. Я буду сніданкову тарілку. Знаю, що вже не час для сніданку, та її ще можна замовити?
— Ви хочете її? — перепитала вона.
— Так.
— Тоді я впевнена, що це не буде проблемою. Як-не-як, тепер час ближчий до завтрашнього сніданку, ніж до сьогоднішнього обіду.
Я подивився на свій наручний годинник. Пів на одинадцяту вечора.
— Цікавий погляд, — сказав я.
Кейсі всміхнулася:
— Часом дивитися на щось з інакшого ракурсу корисно.
Вона записала моє замовлення й розвернулася. Я провів її поглядом до кухні, а тоді помітив, що Кейсі залишила меню на столі.
VI
Коли Кейсі наблизилася до віконця замовлень, я вперше помітив на кухні чоловіка. Він тримав у руці велику дерев’яну ложку і явно відав тут готуванням їжі. Кейсі щось йому сказала, і він визирнув, глянув на мене й, побачивши, що я дивлюся в його бік, усміхнувся й помахав рукою.
Я помахав у відповідь, почуваючись трохи дурнувато. Зазвичай я не махаю рукою кухарям у кафе.
Кейсі та цей чоловік трохи поговорили, а тоді вона поклала моє замовлення на маленький круглий тримач для паперів і повернулася до мого столика. Чоловік крутнув тримач так, що папірець опинився перед ним, глянув на нього, а тоді забрав його на кухню.
Я знову зосередився на останній сторінці меню. Поки я перечитував перше запитання («Чому ви тут?»), повернулася Кейсі й сіла навпроти мене.
— Це Майк, — пояснила вона. — Він власник цього закладу і сам готує всю їжу. Сказав, що вийде до вас, як матиме можливість. Я запитала його про ваше замовлення, і він сказав, що це буде забагато, але він вважає, що ви з цим впораєтесь.
— Оце так сервіс.
Вона всміхнулася.
— Стараємось. А тепер знову про це. — І вона вказала на текст про звернення до офіціантів на першій сторінці меню. — Це пов’язано із запитанням на останній сторінці меню, яке ви досі читаєте.
Я не знав достоту, звідки вона знала, що я читав ті запитання, проте не відповів.
— Розумієте, — промовила вона, — дивитися на те запитання — це одне. А змінити його — це інше.
— Що ви маєте на увазі?
— Воно звучить просто, так, наче щось незначне, — відповіла вона. — Та якщо в ньому замінити кілька літер, це багато що змінює.
Я спантеличено поглянув на неї.
— Багато що змінює? Що саме? Скажімо, я не зможу тут їсти чи мені доведеться замовити щось інше?
— Ні, — відповіла вона раптом серйозно, — змінює дещо ґрунтовно.
Я однозначно не розумів, до чого вона хилить, але вона явно не жартувала.
— Здається, я не розумію.
Кейсі знову вказала на меню.
— Якщо це запитання ви поставите не комусь абстрактному, а самому собі, ви вже не будете таким, як раніше.
Я отетерів. Не буду таким, як раніше? Що це означає? Раптом я відчув, ніби стою на краю високої кручі. І я не знав точно, що саме, згідно з її поясненням, чекатиме мене після одного кроку вперед — негайна смерть чи вічне щастя.