— Братан, ти що, з цепу зірвався? — тихо поспитавсь він. –
Усі мєнти на вухах стоять ви ж купу народу перемочили!
Такого ще не бувало!.. Ти уявляєш, який шум підніметься?
— А що, — зиркнув я на нього, — було б ліпше, якби ці звірі порвали нас як мавпи газету?
— Це ж даги… з ними не добазаришся! — подав голос Барабаш.
На столі задзеленчав телефон.
— Ну! — гаркнув Групіровка, притискаючи слухавку до вуха. — Привіт, шеф! Хто? Тут обоє. Ну… Зараз будемо!
Він кинув трубку й подивився на нас із Барабашем.
— Хобот приїхав. Хоче вас бачити.
Ми вийшли надвір. Сніг усе падав і падав. Людей на ринку було небагато. Хобот чекав нас у своєму джипі. Під огорожею бовванів ще один всюдихід, і коло нього стовбичило двоє бецманів.
— Здорові, братки! — буркнув Хобот.
— Здоров… здоров! — сказав я, потискаючи його величезну лапу. — Як ся має наш друг Король… не чув?
Хобот зареготав.
— Кепсько має… точніш, його мають, в усі діри! — він крутнув головою. — Банабака замочив?
— Ну!
— Точно?
Я дико посміхнувся.
— Точніш не буває! Хреста можу поцілувати… — й до Бара-баша: — Дай-но свого хреста… не вірять мені, бач!
— Не треба… — Хобот скоса глянув на мене, і я немовби побачив себе збоку: здоровецький дурнуватий одморозок, якому нічого не коштує завалити людину просто так і взагалі за ніщо. — Слухай-но… для вас є робота!
— Гроші?
— По куску на рило. Барабаш подався вперед.
– І що ж треба робити?
— Поїхати в одне місце. Взяти вантаж. Віддати гроші. Привезти вантаж цілим і неушкодженим.
— Гм… — пошкріб потилицю Барабаш.
— Без стрілянини поїздка не обійдеться, еге ж? — поспитав я напрямки.
Хобот не втримався й знову подивився на мене. Я іронічно посміхнувся: ну, одморозок… ну то й що? Я й бик, і одморозок, і детектив для особливих доручень, — і мене геть не колише, що там про все це подумають! Як любила казати моя сусідка, хронічна алкоголічка баба Леся: а це хай нікого не колише, що я п'ю дікалон!
— Не те слово, братан! — сказав нарешті Хобот. — Можуть виникнути такі проблеми, що… Словом, на це діло потрібні специ… такі, як ви з Барабашем!
Я кивнув.
— Коли ж вирушаємо?
— Ну-у… за пару днів! — Хобот подумав. — Я уточню, й потім… Головне, що ви згодні!
— Хто за кермом? — поспитав Барабаш.
— Наш чоловік. Ваше діло — охорона, втямили?
— Добре, — сказав я, — розберемося… Головне в цьому ділі — вистрілити першим… а це ми вміємо! Все?
— Якщо запитань немає, то все! — буркнув Хобот.
Я сіпнув за клямку дверцят і побачив, як зразу ж напружилися оті двоє бецманів з охорони.
— Нервові в тебе хлопці! — посміхнувсь я до Хобота. — Бояться чи що?
— Пильнують! — задоволено сказав Хобот. — Охороняють. Барабаш виліз надвір і потягнувся всеньким тілом.
— А що його боятися! — сказав він, позіхаючи. — Все буде о'кей. А не буде — то так і буде!
— З нами Бог… — дико посміхаючись, виголосив я.
— …і тисяча фантомів! — з готовністю докинув Барабаш, скорчивши свою звірячу мармизу.
Коли ми ввалилися в кабінет Групіровки, братва сиділа круг столу й пила горілку.
— Ні хріна собі! — вигукнув Барабаш. — Це що за порушення дисципліни?
Групіровка потяг його за рукав.
— Присядь, братан! Оддихни…
— … на тибе лица нету! — сказав Мамед і зареготався. Серьога Циплаков підсунув до нас шклянки з горілкою.
— Пийте! Якби не ви, хтозна, чи ми й утримали б цей собачий ринок! — він покрутив головою. — Зізнаюся чесно: вчора я замалим у штани не наклав. Посадив на мушку того рейндж-ровера, тисну на спуск… ні хріна! Глянув на запобіжник — переведений! Тисну знов… не стріляє, хоч би хрін! А виявляється, що я…
— … давив на рамку, а не на спускову скобу! — кивнув Барабаш. — Буває, чого там!
— Під обстрілом молоді бійці завжди губляться, — сказав я, перехиляючи шклянку. — То запобіжник забудуть зняти, то патрон дослать… Ще я служив за річкою,[5] то послали нас розстріляти караван з боєзапасом. Не встигли ми вийти на заданий рубіж, як нарвалися на засідку… ну й пішло мочилово! Дивлюся, лежить коло мене салабон — і не знає, що зі своїм акаемом робити! А тоді як закричить до мене: «Товарищ дедушка! Товарищ дедушка! Не пашет, слышь?» Глянув я на нього та й кажу: «Затвор передерни, салага!.. «Так що на полігоні по мішенях стріляти — одне діло, а в бою — зовсім інше…
— Надто ж як біля тебе лежить убитий, і ноги в ріжні боки стирчать! — сказав Барабаш. — Ото вперше як побачиш, то аж мороз по шкурі йде…
— А вот когда мой Карабах война был, — жестикулюючи, заговорив Мамед, — поймали мы адна ишак… красивый — как горный луна! Джьоп — во, глаза — во, ухи как у слона. Все боец наш батальон давай-давай с ним любовь делать… Очередь балшой был… у-у!
Я взяв пляшку й поналивав у шклянки.
— Ну, — врочисто сказав я, — давайте ж вип'ємо за нашу рідну совєцьку власть…
— … щоб вона, стерва, більше не верталася! — докінчив Барабаш.
Я посмакував горілку й задоволено кивнув: це була справжня «Смирновська», зроблена з пророщеної пщениці.
— Братан, — сказав Групіровка, — є для тебе одне діло! Зробиш?
Я витріщився на нього.
— Може, й зроблю… коли знатиму, що робить! Далі? Групіровка розігнав дим рукою.
— Один барига подав на нас заяву! Ну, а мєнти передали її мені, звичайно… — він поліз у шухляду й дістав листок паперу. — Послухай, що цей казьол понаписував. Злочинне угруповання, очолюване паханом Групіровкою… систематично збирає суми понад установлену плату за місце… розборки, в яких жертвами стрілянини стали невинні громадяни з числа перехожих… як чесний комерсант, котрий реґулярно сплачує податки, звертаюся до вас із надією, що міліція покладе край цьому беззаконню… правова держава, котра прагне увійти в європейську спільноту… цих покидьків треба конче ізолювати від суспільства… правопорядок… боротьба з рекетом… — Групіровка вдарив долонею по столу. — Ще й спільноту сюди приплів… ну, гад!
— Спільнота! — покрутив головою Барабаш. — Хіба це європейська спільнота? Це — європейська свинота, інакше й не скажеш!
— Одне слово, баригу треба привезти на ринок! А тут ми покажемо йому все — і правопорядок, і спільноту, і злочинне угруповання з паханом разом… — Групіровка заскреготів зубами й вилаявся. — Зробиш?
— Координати?
— Поїдеш із Сєрим, він знає! Там, здається, Дірізюк на шухері?
Серьога Циплаков кивнув.
– Із самого ранку. Барига сидить в хавірі й носа надвір не показує… Ну, нічого, доп'ємо пляшку — та й візьмемо його з усіма тельбухами!..
Горілка знову забулькала в шклянках, вируючи на поверхні прозорим намистом.
— За що п'ємо? — поспитав Групіровка.
— За ішаків! — підняв я шклянку вгору. Братва перезирнулася.
— А чого, — сказав Серьога Циплаков, — теж божа скотинка! Погнали.
Ми перехилили шклянки й стали закусувати.
— А потом оказалось, — озвався зненацька Мамед, плямкаючи набитим ротом, — что эта ишак эрмен прислал! Через сорок день все солдат сифилис болел… понял, да? Эрмен ишак заражал, через фронт посылал, наш боец туда-сюда ему делал! Этот ишак — плохой ишак… на хрен нужно такой ишак, да!
Серьога Циплаков утерся рукавом і підвівся.
— Ну, — сказав він, припалюючи цигарку, — вперед, за орденами!
Обабіч дороги замиготіли грубелецькі осокори з обламаним гіллям.
— У передмісті він мешкає, чи що? — поспитав я нарешті.
— Ну! — Серьога Циплаков дістав комірковий телефон і став набирати номер. — Зараз дзенькнемо Дірізюкові… Гало? Це я. Об'єкт на місці? Який об'єкт?.. Ну цей же ж казьол… барига, коротше! Ну… Ага, це добре. Ми зараз будемо.
— Вдома?
— Сидить, уродіна… де йому, в хріна, подітися! Мєнти ж звеліли йому в хаті сидіти й нікуди не потикатися! А самі заяву взяли — та зразу до нас.
Авто звернуло на розбиту ґрунтову дорогу. О праву руч стало видно занедбаний колгоспний сад. Сніг падав і зразу ж танув, стікаючи по шклу довгими пацьорками.