I гадина пiдвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвiр'я.
Пiсля покрови Кайдашиха витягла з скринi два сувої полотна: один сувiй давнiший, товстого та недобре вибiленого полотна, а другий - тонкого, гарного, напряденого вдвох з Мотрею. Кайдашиха покраяла товсте полотно на сорочки для старого Кайдаша, для Карпа, Лаврiна й Moтpi, a coбi одрiзала тонкого полотна на три сорочки i зараз сховала сувiй у скриню.
- А менi, мамо, не одрiжете тонкого полотна, хоч на одну сорочку на празники? - спитала Мотря, насилу здержуючи голос.
- Мене товста сорочка рiже в тiлo, а ти, Мотре, ще молода: носи тим часом товстi сорочки, - сказала Кайдашиха.
- А ви думаєте, мене товста сорочка не рiже в тiло?
- Та бач, дочко, ти не ходиш до панiв, а мене пани й попи просять варити обiд. кличуть до себе в покої вечерять, ще й у покоях кладуть спати i подушки пiд боки стелять. Як же таки менi йти мiж такi люди в товстiй сорочцi?
- Хоч менi й пани не стелять пiд боки пухових подушок, але ж i я пряла на тонке полотно, може, бiльше од вас, - сказала Мотря.
- От i бiльше! Що лаялась, то й справдi бiльше. Не звикай до тонких сорочок, бо ще хто зна, як буде тобi на своєму хазяйствi, - сказала Кайдашиха.
- Як вже там не буде, a гiршe не буде, як у вас. Коли б хоч одну тонку сорочку одкраяли на святки. Чи вже ж я в вас i того не заробила?
- Оце причепилась причепа! Про мене, бери все полотно та й закутайся в його з головою. Так вже настирилась менi, що вже й не знаю, як од тебе одчепиться, - сказала Кайдашиха.
Мотря одвернулась до вiкна i вперше заплакала од того часу, як переступила через свекрiв пopiг. Вона почутила, що свекруха кривдить її в тому, до чого вона доклала багато працi своїх рук. Вона втерла крадькома сльози рукавом.
Мотря взяла одкраяне для неї полотно i швиргонула його на лаву. Довго лежало воно на лавi надувшись, неначе сердилось на невiстку. Мотря достала з скринi червоної та синьої заполочi i вже надвечiр ciлa вишивати рукава квiтками. Квiтки виходили здоровi та лапатi, неначе вона вишивала їх на мiшку або на ряднi. Мотря плюнула, покинула шити розкiшний хмiль i тiльки подекуди поцяцькувала рукава пружками та маленькими зiрками.
Пошила Мотря сорочку, випрала й надiла. Товсте полотно синiло, неначе буз. Вона глянула в дзеркало, i для неї здалося, що в такiй сорочцi в неї лице почорнiло й брови стали не такi гарнi.
"Була я в батька, було моє личко бiленьке й брови чорненькi, а в свекра личко моє змарнiло й брови полиняли, - подумала Мотря, роздивляючись на себе в дзеркалi. - Iз'їсть свекруха, люта змiя, мiй вiк молоденький".
Свекруха пiшла до шинку та напiдпитку судила свою невiстку на все село, що вона нiчим не догодить невiстцi; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.
Молодi молодицi все чисто переказували Мотрi, як її судить у корчмi свекруха.
"Постривай же, свекрухо, не буду я бiльше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти", - подумала Мотря, i з того часу вона стала прясти починки собi окремо та ховать в свою скриню.
- Навiщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? - спитала Кайдашиха.
- На те, що треба; не буду ж їх їсти, - одрубала Мотря.
- А може, й поїси: хто тебе знає, - сказала Кайдашиха.
- Не бiйтесь, не понесу в шинок, не проп'ю i не буду напiдпитку судити, як ви мене судите.
- Що ж ти з ними думаєш робити? - спитала мати.
- Помотаю на мотовило, осную та вироблю собi тонкого полотна на сорочки. Може, й пiд мої боки хтось постеле подушки…
Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, i трохи стурбувалась. Вона пряла лiниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.
- То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? - спитала Кайдашиха.
- Прядиво таке ваше, як i моє. Хiба я не брала конопель, не мочила, не била на бительнi, не терла на терницi, може, бiльш од вас?
Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невiстка того не зробить, а тiльки мститься над нею за товстi сорочки.
Одначе одного дня по обiдi Мотря витягла з своєї скринi десять товстих починкiв, взяла мотовило й хотiла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, i спахнула.
- Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? - спитала в Мотрi свекруха.
- В мене нема жартiв, - сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках i черкалось об сволок.
Кайдашиха зобiдилась. - Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, - крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило. - Ба не дам, бо й менi треба, - одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.
- Дай сюди, кажу тобi! - крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злостi. - Я сама зараз буду мотать.
- Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нiчого не напряли, - крикнула й собi на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.
Геть собi iк нечистiй матерi! Дай мотовило, кажу тобi! - зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом i вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.
- Ба не дам! Хiба будемо битись, чи що? - крикнула Мотря й сiпнула до себе мотовило.
- Дай!
- Ба не дам!
- Дай, кажу тобi!
- Ба не дам!
Молодицi пiдняли гвалт. Чоловiки позбiгались у хату. м здалось, що молодицi б'ються. Серед хати стояли свекруха й невiстка i сiпали кожна до себе мотовило. Обидвi були лютi, в обох очi блищали. Починок качався долi. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврiн повитрiщали на молодиць очi, не знаючи, од чого скоїлась мiж ними така сварка. Свекруха й невiстка так розлютувались, що не примiтили чоловiкiв.
- Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! - кричала Кайдашиха й сiпала до себе мотовило.
- Одчепiться, бо й я вмiю пхатися, - кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.
- Чи ви подурiли сьогоднi, чи показились, - сказав Кайдаш, - чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!
Молодицi його не слухали й тягались по хатi з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Та це вони, мабуть, в ворона граються, - обiзвався насмiшкувато Лаврiн.
- Це добра iграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобi руки.
Кайдаш ухопив кочергу й замiрився на молодиць; вони його нiби й не бачили i все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тодi була п'ятниця. Вiн був голодний та сердитий. Жiночий крик дратував його.
- Покиньте мотовило, бо так i впечу обох по спинi кочергою! - крикнув вiн на всю хату.
Молодицi стояли блiдi, як смерть, i од злостi ледве дихали. Вони вже не мали сили самi покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усiєї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило i потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невiстка розiйшлись набiк.
- Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? - почав Кайдаш. - Господи! Сьогоднi свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злiсть, тiльки до грiха доводять. Нащо тобi, Мотре, те мотовило?
- Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, - сказала Мотря.
- Вона хоче прясти собi на полотно нарiзно од нас, - сказала Кайдашиха, ледве дишучи.
- Нащо тобi прясти нарiзно? Чи тобi хто полотна не дає, чи що? - спитав Кайдаш у Мотрi.
- Хочу прясти, бо маю право, - сказала Мотря.
- Ставте, тату, мерщiй хату через сiни, - обiзвався Карпо.
- Ти б лучче свою жiнку трохи приборкав, щоб не так високо лiтала, - сказав батько.
- Хiба моя жiнка курка, щоб я їй крила обборкав, - сказав Карпо.
- Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб i в тебе була цiла чуприна.
- Далеко вам до моєї чуприни! - обiзвався Карпо.
- Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? - крикнув батько.
- Мабуть, уже переросли… Мати кривдить жiнку, а ви мене, - сказав Карпо.
- Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобi їсти не даю? - крикнув батько.
- A xiбa ж ви дали менi коли хоч копiйку в руки? Я роблю, а ви грошi в свою скриню ховаєте.