- Не сердься: найму завтра музики, - промовив Карпо.
Мотря бачила, що Карпо залицяється до неї, i здержувала свiй гнiв. Другому парубковi вона б i справдi обмазала глиною потилицю.
Тiльки що Мотря замахнулась вiхтем, за вербами заторохтiв кiнський вiзок. Мотря опустила руку.
- Боже мiй! Їй-богу, мати з батьком їдуть з ярмарку. Карпо скочив через перелаз i пiшов попiд тином. По другий бiк вулицi котився вiзок i пiдкотився пiд ворота. Довбишка зараз углядiла пiд хатою двi смуги розлитої глини i два глиняники, що качалися серед двору.
- А це, дiвко, що таке? - крикнула мати з воза. - Чи ти п'яна, чи твереза, що поперекидала серед двору глиняники?
- Та тут ускочив у двiр чийсь кабан. Як почала я ганяться за ним а вiн, проклятий, як дременув попiд хатою, то й поперевертав обидва глиняники, - говорила Мотря.
- Це, мабуть, рябий Парасчин кнур? Вiн, каторжний, скакає через тини, як собака, - промовила мати. - Чом же це ти не пiдвела перше припiчка, та заходилась коло призьби? - говорила мати, ввiйшовши в хату.
- Оце, господи! Чом та чом? - крикнула й собi Мотря. - Якби не той каторжний кнур, бодай вiн луснув, я б досi все дiло поробила, - сказала Мотря, осмiхаючись до стiни.
Карпо тим часом прийшов додому й застав уже батька й матiр дома. Тiльки що вiн увiйшов у двiр, батько спитав його:
- Де ж це ти, Карпе, був? Може, розкопував шлях через гору?
- Через яку гору? - спитав Карпо, не дивлячись на батька.
- А через оту-о! Хiба не бачиш? - сказав Кайдаш, показуючи рукою на крутий шпиль, що трохи не висiв над його садком. - Я ж вам обом казав, щоб ви трохи розкопали дорогу навскоси. Одначе сьогоднi не можна жати, а копать можна.
- Хiба я здурiв, щоб гори розкопував, - сердито обiзвався Карпо.
- А як же ми возитимемо снопи? - сказав батько.
- Так, як i возили, - -знехотя сказав Карпо.
- А хiба ж мало осiв ми там поламали?
- То ще з одну або зо двi поламаємо. Цiлий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Оце справдi штука!
- А хто ж її розкопає, як ми не почнемо? Комусь треба почать, - сказав батько.
- Як хтось почне, то й я копирсну заступом скiльки там разiв, - сказав Карпо i пiшов у хату.
- I я так само, - обiзвався Лаврiн та й собi пiшов у хату.
Старий Кайдаш тiльки рукою махнув, розпрягаючи воли: були пани, шляху не розкопали, настала волость, а шлях все-таки не розкопаний.
- Не буду ж i я його копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак, - бубнiв сам до себе Кайдаш.
На дзвiницi вдарили в дзвiн. Старий Кайдаш зняв шапку, тричi перехрестився i пiшов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовицi. Другого дня свiтом вони збирались їхать на поле по снопи, незважаючи на те, що була недiля. Селяни поважають недiлю й празники i не роблять нiякої роботи, але не мають за грiх одного дiла: возити в недiлю та в празник снопи.
В недiлю вранцi перед службою Мотря Довбишiвна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав'язанi в хустцi квiти та стрiчки i розсипала їх по столi, застеленому бiлою скатертю; принесла й поставила на лавi червонi сап'янцi. Довбишiвна сiла на круглому дзигликовi коло стола, а подруга-сусiда надiла Мотрi на голову кибалку, вирiзану з товстого паперу, схожу на вiнок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрiчку з золотої парчi, а потiм клала стрiчки одну вище од другої так, що над лобом було видко пружок од кожної стрiчки. Всю кибалку кругом i всi коси вона обтикала квiтками з червоних, зелених, синiх i жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрiбненького барвiнку, качуринi кучерi та павинi пера i потiм розстелила по спинi двадцять довгих кiнцiв стрiчок до самого пояса.
- Нащо це ти, Мотре, так прибираєшся? - спитала в неї мати. - Тепер же не велике свято. Нащо ти надiваєш всi квiтки та стрiчки?
- Та коли залежались у скринi. Хочу трохи провiтрить, - сказала Мотря, але в неї була зовсiм iнша думка. Карпо обiцяв для неї найнять музики. Вона сподiвалась побачиться з ним у церквi.
Мотря вбралася в зелену спiдницю, в червону запаску, пiдперезалась довгим червоним поясом i попускала кiнцi трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квiтками горсет, взулась в червонi чоботи, надiла добре намисто, взяла в руки бiлу хусточку та й пiшла до церкви. Вся її голова аж нiби горiла квiтками проти сонця. Павине пiр'я блищало й миготiло, а золотий пружок парчi на чорних косах сяв i надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.
Вона дiйшла до Кайдашевого двору. Саме тодi з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стiжки котились з гори. То вiз снопи Кайдаш з двома синами. Високi вози посхилялись на воли й кололи їх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадирали голови вгору та повитрiщали здоровi очi.
- Карпе! Держи-бо цабе! - крикнув батько на сина. - Поминай колесом отой каторжний горбок.
- Цабе, сiрий! Цабе, моругий! - крикнув Карпо i крутнув батогом над рогатими головами.
Але саме в той час вiн глянув униз. Проз їх двiр iшла Мотря в квiтках та стрiчках. Червона запаска, червонi чоботи, як жар, пояс - все блищало й сяло проти вранiшнього сонця, як щире золото. Карпо задивився на те диво, а вiз вискочив уже одним колесом на крутий горбик.
- Держи цабе! - крикнув не своїм голосом старий Кайдаш, побачивши, що вiн нахиляється на один бiк. - Чи ти оглух, чи ти ослiп! Карпе, держи-бо цабе!
Карпо не мiг одiрвать очей од Мотрi, а вiз усе нахилявся набiк. Батько кинув заднього воза i побiг з гори до переднього та все кричав: цабе, сiрий, цабе! Вiз вискочив колесом на горбок i перекинувся набiк. Передня вiсь хруснула, як трiска, а колесо зав'язло в рiвчаку.
- Ой, лиха моя година та нещаслива! - крикнув Кайдаш. - Це ж мене покарала свята недiля. I нащо було сьогоднi їхати по снопи?
Не встиг Кайдаш набiдкаться, як заднiй вiз нагнався на переднiй i перекинувся.
Тим часом на дзвiницi вдарили в усi дзвони. Всi люди, що сидiли коло церкви, повставали й почали хреститься. Кайдашевi було видко увесь шпиль, на котрому стояла церква, всiх людей коло церкви. Вiн зняв шапку i почав хреститись.
- Господи милостивий та милосердний! Покарала мене й свята недiля, й свята п'ятниця. Тепер хоч сядь та й плач! - говорив Кайдаш i трохи не плакав.
- Вас, тату, все карає як не п'ятниця, так недiля, - сказав Карпо насмiшкувато.
- Ти вже в нас великорозумний. Коли б пак було копирснуть хоч раз заступом того каторжного горбика! Що ж тепер будемо на свiтi божому робити? - бiдкався старий Кайдаш.
- Кидаймо снопи та ходiм до церкви, - сказав Карпо.
В старого батька й справдi була така думка. Йому хотiлось одмолитись за свiй грiх. Карповi ще бiльше хотiлось до церкви. Вiн тiльки поглядав, як Мотря йшла на гору до церкви, як увiйшла в браму, як перейшла цвинтар пiд зеленими вишнями й стала коло самих дверей, коло дiвчат.
Карпо глянув на вози й важко здихнув. Треба було браться за роботу.
Вже задзвонили на "Достойно", як Кайдаш з синами впорався коло воза, одвiз снопи в двiр, а на горi зостався тiльки поламаний вiз.
Старий Кайдаш накинув свиту й пiшов до церкви одмолюватись за свiй грiх. За ним слiдом пiшов i Карпо, щоб подивитись на Мотрю.
Карпо перейшов цвинтар i тiльки встиг кинути очима на Мотрю. Вона зумисне стала коло дiвчат з самого краю. Карпо ледве вглядiв на ходу її гострi, як нiж, очi, вхопив її блискучий погляд з-пiд вiнка квiток та зеленого листя.
Виходячи з церкви, Карпо догнав Мотрю за брамою. Її довгi стрiчки маяли на вiтрi, неначе листя розкiшного хмелю, що почiплявся на тополi. Мотря затулила губи хустиною, але зараз їх одтулила й смiливо спитала:
- Чи вийдеш по обiдi на музики?
- Вийду! А ти, Мотре, вийдеш?
- Вийду, хоч би й мати не пускала, - одказала Мотря i побiгла на греблю та й сховалась за вербами, тiльки червонi стрiчки блищали мiж зеленим листом.
"Ой, важу я на цю дiвчину вражу, та не знаю, чи буде вона моєю: в'ється, як в'юн у руках, та коли б не вислизнула з рук", - подумав Карпо та й пiшов у хату.