якби їхали у гарячі точки, щоб стати шаурмою чи жертвою,
зізнавалися б у пограбуваннях дитсадків чи в терактах,
якби поети ходили в одних шкарпетках церквою,
переносили героїн у шлункових трактах і народний опіум у трактатах.
ось де проявляється міцний характер,
нерелігійна віра у переконання, але за релігійну не гірша.
свобода воздасться за кров, це своєрідний бартер.
в таких ситуаціях не йдеться мова про гроші.
є у наших газових камерах такі відчайдушні та щирі,
що знімуть собі протигаз для останнього поцілунку,
вони вірні своїм помислам, промислу та шкірі
і від цього у них покращене травлення і стосунки.
що таке епатаж задля доведення правоти?
це удар, від якого розривається його барабанний пластик
і поет помирає, але слухачі підносять до вуст склянку води.
вони – третя щока після підставлених обох власних.
хіпстер бітбоксер паркур
Господь не вбиває нікого. він просто практичний.
і завбачливий. – не дає дізнатися, що лежить у наших смертях.
у коробочці. з дешевими смаженими пиріжками.
цей – пересохле горло африканця.
цей – голова на чиємусь плечі. відрубана.
цей – зі свіжим м’ясом власного кухаря. всередині.
все, що нас не вбиває – робить нас.
особисте життя зводиться до посту. в соціальній мережі.
з’ясування друзів – до кров’яної юшки на розбитій раковині.
пізнання сучасності – до паркуру, хіпстерів, бітбоксерів.
ок, я знаю ці явища. але де вони?
тобто, де поміж ними подівся я? як відрізок часу.
Богом відведено перебувати. тут рівно стільки, скільки чекають.
результатів співбесіди по американській візі.
майбутнє, яке з’являється ще. в межах твоєї країни.
і, з моменту трансатлантичного перельоту,
перетворюється в коробочку з пиріжками.
Господь загортає твої смерті для майбутнього.
бітбоксера – пересохле горло африканця.
паркура – голова на чиємусь плечі. відрубана.
хіпстера – зі свіжим м’ясом власного кухаря. всередині.
ок, я знаю, що ми у цій формулі. були їхніми кухарями.
але де ми?
те, що призводить до смерті попереднього
рятує історію. від вічності.
одночасної для всіх.
я – його. кинула першою.
«но пацанам!» – вигукую я в дзеркало і. ніби на камеру знімаю. блузку.
не рівноцінно, що я його з розуму зводила. а він мене зводив лише в кіно.
не буду підпускати когось до своїх пахощів. до сокровенного бузку.
хоча, з коханих по нитці, глядачці – Квентін Тарантіно.
віднині – для мене. лише з конструкторів «Лєґо» складають дітей.
спілкування з чоловіками обмежується проханням. закомпостувати квиток.
я забула завдяки ньому ще раз народитись. та невдовзі – квітень.
він забув у моїй сумочці нову комп’ютерну гру. отже ми – квити.
втрачені нерви завжди болять більше, ніж втрачені спогади.
честь зустрічається. лише в історичних романах на трухлявих сторінках.
так думала я, коли я звільняла його з любові. ніби з посади.
а він на мене дивився так. ніби наше все – макіяж. наше ніщо – жінка.
вірш ні про що
я б чудово впорався з написанням вірша ні про що
я б написав найгірший вірш ні про що
бо хіба може бути кращий вірш ні про що, ніж найгірший?
чому б не написати: принтер усе стерпить
можливо, для когось усі мої вірші написані ні про що,
особливо для тих, хто їх не читав, вони написані точно ні про що,
ну, і для тих, хто читав, але нічого про них не подумав,
а подумав, що в ХХІ столітті краще займатися нанотехнологіями або рекламою,
клонуванням, комп'ютерними ноу-хау, статистичним проектуванням,
торгівлею акціями, утриманням лінії перепродажу дизпального,
галерейним, ресторанним бізнесом. політикою, на крайняк.
одним словом, краще – заробляти гроші.
не: краще заробляти гроші, а: краще – заробляти гроші.