Выбрать главу
в класі тієї школи, яку вимагає від нас соціум чи тусовка, дехто не вміє носити життя, ніби незручний одяг, немов від народження йому не дали пожиттєву умовку. таким людям варто зачинити кватирку і країна зникне, як протяг.

видих про Галю

Її обличчя загалом схоже на ту швидку вимову, яка сьогодні була з її уст. Таке чітке, гострий ніс, фактично погідливе, але насправді ненависне. Те, яке ненавидить. Це так захоплює і зближує. Хотілося якось обережно підступитися. Навколо блимали гірлянди, розвішені на тіла публіки, яка саме вийшла на антракт і вона мені сказала, що не буде торкатися мене. Не може відтепер цього собі дозволити. Якби в неї не було сьогодні такого обличчя, я б не повірив у серйозність тих слів.

Там був Антон і Родя і темні Барбарині зуби і якісь ностальгійні бубабісти, хоча живі, тобто живучі, тобто вижилі, і десь на мент, коли ми присіли на сходах, це все загубилось і уповільнилось, як плівка магнітофона, так далеко і низько зашипіло.

Там ще на стінах була купа равликів. Я пам’ятаю Антона в Ірпені, коли він хвилин зо двадцять вимовляв у різних інтонаціях, емоціях слово «равлик», і сльози його пам’ятаю. Тоді була волога весна і вони розповзлися по асфальту, і творче збіговисько їх ненароком чавило. Так, сьогодні на стінах були ті самі равлики, або душі розчавлених. Вони піднімали свої очата і стогнали.

Я попросив її торкнутися до мене. Ні, вона торкнулася, але то пусте. Я попросив знову. Ну, торкнулась. Я теж її торкнувся. Ми засміялися, але все почало розпадатися, в партері почалася пожежа, хтось п’яний як чіп випав зі сходів і потягнув гірляндою за собою всю свою свиту, усіх яничар і офіцерів. Здійнявся шум, люди подуріли, заметушились. Я її пустив, перестав торкатись, але нічого не змінилося.

Коли ми вже сідали в метро, там ще досі кричали, почали битися, стрілятися, з’їхалася швидка, міліція, пожежна, яка нічим допомогти вже не могла, бо полум’я перекинулося на інші будівлі. І навіть досі, виглядаючи з вікна гуртожитку, видно, як десь на горизонті палає щось таке моторошне, таке гнітюче, що почалося з наших з тобою порожніх дотиків.

І ще, мене насамперед хвилюють равлики, Галю, як там вони у вогні?

ПРОФПРИРОДНІСТЬ

коли ти шукала свого коханого

Коли ти шукала свого коханого, чекала його у прозорій зливі, з тобою просто спали охайно, з часом забувши про презервативи.
Коли ти хотіла чіткі стосунки, спільні прогулянки і вечері, кожен збирав свої речі до сумки і зачиняв перед носом двері.
Коли ти ходила на дискотеки знімати собі одноразових хлопців – дещо зникає після аптеки, дещо можна попрати у хлорці.
Коли тебе покидали саму і від таблеток ставало шумно, ти виживала лише тому, що хтось промивав тобі шлунок.
Хтось задивлявся в твою мовчанку, хтось тобі дав ще ковток води. Ось чому те, чого прагнеш спочатку варте того, щоб чекати завжди.

жовтоблакитні вуста

Ступайте от нас в жупане, не говоря — в мундире,

по адресу на три буквы…

Иосиф Бродский. На независимость Украины
я б зміг набити морду якомусь генію не без причин звичайно і його геніальність це не причина
наприклад геніальному росіянину перепрошую за тавтологію єврею хоча в дитинстві я думав що після отримання нобелівки люди не какають і їм не треба митися і це була єдина причина хотіти отримати цю нагороду
після вечірнього намазу нам із колегою захотілося відлити нам було холодно і тісно як у кишені таємного агента під безлюдним деревом зайшла мова про Бродського і струсивши і блаженно зітхаючи мій брат по джихаду заявив: «геніям можна все»
я з ним не погодився мовляв геній не повинен посилати тим більше цілу незалежну націю тим більше у віршованій формі за це навіть шевченківську з натяжкою отримують