— Ми з Натаніелем були поза містом. Мама і тато були вдома.
Його подих здригнувся у моєму вусі.
— Але ви з Натаніелем живі.
— Ви знаєте… що у Чарлстоні?
— Місто потрапило під припливну хвилю, але багато людей змогли евакуюватися. — Тоді він відповів на запитання, яке я задала без слів. — Ми не мали повідомлень від бабусі чи когось із тіток.
— Ну… тепер я могла провести чіткий контур.
Доріс щось сказала, і голос Гершеля на мить приглушився.
— Що? Так… так, я запитаю.
Його дружина завжди була більш організованою з них обох, навіть коли вони вінчалися. Я спробувала посміхнутися, уявивши список, який вона, мабуть, зараз складає.
— Ти де? Що тобі потрібно? Ти поранена?
— Ми на базі Райт-Паттерсон в Огайо. Ну, насправді ми вдома у Ліндхольмів, які прийняли нас сьогодні ввечері. Отже не хвилюйтесь. За мене тут добре дбають. — Я поглянула через плече. Місіс Ліндхольм нарізала бутерброд і акуратно обрізала кірку. — Насправді я, мабуть, повинна закінчувати, бо телефоную по її телефону.
— Наступного разу зателефонуй мені, що тобі зібрати.
— Я зателефоную завтра, якщо лінія буде вільною. Перекажи мою любов Доріс та дітям.
Коли я повісила трубку, то стояла, притиснувшись головою до стіни, наче м'ятна зелена фарба могла охолодити лоб. Я думаю, це була лише мить.
Один зі стільців скрипнув так, ніби місіс Ліндхольм сіла, тож я зібралася і вирівнялася. Батько завжди казав, що стриманість важлива для офіцера та леді.
— Дякую. Мій брат дуже розхвилювався.
— Я впевнена, що теж би розхвилювалася. — Вона поставила бутерброд на яскраву тарілку, а потім пересунула його на середину столу. Поруч з тарілкою стояла склянка води з намистинами конденсату на боці.
Атмосфера кухні, годинник на стіні, гудіння холодильника та добра жінка зі своїми бутербродами, плакатами та фланелевими піжамами здавалися абсолютно віддаленими від світу, у якому я була цілий день. Ролик про обгорілих дітей, можливо, є на Марсі, зважаючи на весь зв’язок, який вони мали тут.
Стілець скрипнув, коли я сіла, а суглоби заболіли від нервового розладу. Як мене вчили, я поклала серветку на коліна і взяла першу чверть сендвіча. Нам пощастило. У нас був літак і шанс врятуватися.
— З бутербродом все гаразд?
Я з'їла чверть і навіть не помітила. У мене в роті був смак померлої риби та якихось солінь. Я посміхнулася своїй господині.
— Смачно.
Розділ 5
ХВИЛЯ ПРИЛИВУ ВРАЖАЄ ВЕНЕСУЕЛУ
Каракас, Венесуела, 4 березня 1952 р. — (AP) — Приливна хвиля, яку, як вважають, спричинив метеорит, що упав на узбережжі Північної Америки, вдарила до порту Вела де Коро, завдавши великих пошкоджень, повідомляє Уряд. Кораблі, які були на якорі з західного боку порту, були знищені, а багато будинків уздовж набережної просто сплющені, йдеться у повідомленнях. Число жертв поки що невідоме.
У цей момент я, мабуть, заснула на дивані. І прокинулася, коли хтось торкнувся мого чола. Натаніель. Світло з кухні пробивалося в темну вітальню і чіплялося за його білу сорочку. Він був чистим і прийняв душ, і я на дезорієнтуючий момент подумала, що це все мрія.
— Ей… — Він посміхнувся і знову відсунув волосся з мого чола. — Ти хочеш спати тут, чи йдеш до спальні?
— Коли ти повернувся? — Я сіла, з хрускотом у шиї. Одне з афганських покривал місіс Ліндхольм перекинулося через моє плече, а телевізор у кутку виглядав темним привидом.
— Щойно. Майор Ліндхольм привіз мене. — Він кивнув у бік кухні. — Він робить бутерброди.
— Ти щось їв?
Він кивнув.
— Вони нас погодували прямо на зустрічі.
Натаніель запропонував руку і допоміг мені стати на ноги. Усі порізи, болі та синці, які я придбала протягом дня, заявили про себе в темряві. Спина стогнала з кожним кроком. Навіть мої руки протестували, коли я складала афган. Чи занадто рано було прийняти ще один аспірин?
— Котра година?
— Близько півночі.
Якщо він тільки зараз повернувся, ситуація була складною. У тьмяному світлі його риси обличчя були занадто розмитими для прочитання. На кухні майор Ліндхольм стукав ножем по тарілці. Я відклала покривало. — Ходімо до спальні.
Він пішов за мною по тьмяно освітленій залі до кімнати, яку нам надала місіс Ліндхольм. Вона належала її старшому синові Альфреду, який вчився в Каліфорнії, здобувши там ступінь інженера. З його середньої школи залишився вимпел "Леопарди", частково зібраний конструктор Еректор і колекція книг Жуля Верна, які можливо, прийшли з моєї кімнати у дитинстві. Все інше було пледи або щось червоне, що, як я підозрювала, було улюбленим кольором його матері.