Коли ми зачинили двері, Натаніель потягнувся до світла, але я зупинила його. Я хотіла побути трохи довше в безпеці ночі. Тут, тільки ми вдвох, і жодне радіо, яке б нам нагадувало, що ми ще когось втратили. Мій чоловік огорнув мене руками, і я притулилася на нього, притиснувши щоку до його грудей.
Натаніель притулив підборіддя до моєї голови і провів руками по моєму ще трохи вологому волоссю. Він пахнув незнайомим м’ятним милом.
Я притулилася до нього.
— Ти помився на базі?
Підборіддя потерло мою голову, коли він кивнув.
— Я заснув за столом, тож вони перервались. Я прийняв душ, щоб прокинутися.
Потягнувшись назад, я подивилася на нього. Тіні навколо очей здавалися глибшими. Ті паскудники. Після всього, що він пережив сьогодні, вони не залишили його в спокої?
— Вони не відправили тебе додому?
— Вони запропонували. — Він стиснув мені плечі, перш ніж звільнити мене. Розстебнувши сорочку, він прихилився до ліжка. — Я боявся, що, якщо я піду, полковник Паркер зробить щось дурне. Він може.
— Він чмо.
Натаніель перестав роздягатися, сорочка зависла на половині руки.
— Ти сказала тоді, що знаєш його.
— Він був пілотом на війні. Командував ескадрильєю, ха-ха, і давав дозвіл жінкам літати на його літаках. Я ненавиділа це. А він спав з ними.
Заднім числом я не повинна була згадувати про цей останній штрих своєму чоловікові. Не тоді, коли він був виснажений. Він випрямився так швидко, що я подумала, що він збирається зірвати сорочку.
— Що?
Намагаючись заспокоїти його, я підняла руки.
— Не зі мною. І не з жодною з жінок мого загону. — Ну, після того, як я поспілкувалася з батьком. Я знизала плечима. — Перевага дочки генерала.
Він фиркнув і повернувся до знімання сорочки.
— Це багато що пояснює. — Порізи і синці вкривали його спину. — Я думаю, що я його переконав, що це не А-бомба, але він впевнений, що це росіяни націлили метеорит.
— Вони ще навіть не злітали з планети.
— Я вказав на це. — зітхнув він. — Хороша новина полягає в тому, що командна вертикаль не така розбита, як він хотів би, щоб ми вірили. Генерал Ейзенхауер повертається з Європи. Фактично, він буде тут завтра вранці.
Я взяла сорочку Натаніеля і повісила її на спинку стільця. — Тут? У Райт-Паттерсоні, чи десь в Америці?
— Тут. Це найближча вціліла база.
Цифра відстані тихо сиділа між нами. Ми знаходилися на відстані більше п'ятисот миль від місця удару.
Вранці я вперше відчула, що ми старіємо. Натаніель ледве міг встати з ліжка самостійно. Під час землетрусу більша частина уламків потрапила на нього. Його спина була сукупністю гематом і контузій, які краще підходили би до одного з медичних підручників мами, ніж до живого чоловіка.
Я була не набагато краща. Єдиний раз, коли я відчувала себе гірше, було літо, коли я перехворіла грипом. І все-таки я змогла встати, і була абсолютно впевнена, що коли почну рухатись, буду в кращій формі.
Натаніель здійснив дві спроби, щоб відштовхнутися і сісти на край ліжка.
— Ти повинен відпочити.
Він похитав головою.
— Не можу. Не хочу, щоб генерал Ейзенхауер прийняв пропозиції Паркера.
Мій нерозумний чоловік простягув руку, і я потягнула її, щоб він встав на ноги.
— Генерал Ейзенхауер не здається мені людиною, яку може похитнути ідіот.
— Навіть генії можуть бути дурними, коли вони перелякані. — буркнув він, стоячи, що не наповнило мене нічим подібним до довіри. Але я знаю свого чоловіка, — він особистість такого типу, який буде працювати до смерті. Він потягнувся за сорочкою і застогнав.
Я взяла халат, який він позичив, і подала йому.
— Не хочеш спочатку прийняти душ? Можливо, він трохи рослабить тебе.
Він кивнув і дозволив мені допомогти накинути на нього халат, а потім вийшов у коридор. Я пішла на кухню, щоб допомогти місіс Ліндхольм. Непомітний аромат бекону зустрів мене ще до того, як я пройшла через двері.
Я готувалась до розмови щодо їжі. Вони були добрими людьми, і ми спали би під відкритим небом, якби не вони. Ну… можливо, це трохи мелодраматично. Ми б спали би в літаку, але все-таки… Тоді я почула, про що вони говорять, і бекон став неважливим.
— … продовжую думати про дівчат, з якими ходила до школи. Перл була у Балтіморі. — голос місіс Ліндхольм урвався.
— Там зараз…
— Вибач — я така плакса. Хочеш малинове чи полуничне варення до свого тосту?