— Чи можна щось зробити, щоб допомогти? — Я відчинила двері холодильника і витягнула тарілку, яку приготувала для нього.
Він раптом випрямився.
— Насправді… так. Якщо у тебе є час.
— У достатку.
— Як ти думаєш, ти змогла би обчислити розмір метео..? — Він закашлявся, коли попросив, і йому довелося зробити паузу, дивлячись у стіл.
Зазвичай таке питання він повинен був адресувати своїм колегам з Ленглі. Я зробила вигляд, що зайнята тарілкою, щоб дати йому час на відновлення дихання. Ми обоє, як правило, робили перерви у такі моменти, і виснажливі сльози з мого боку були частими супутниками. Іноді найкраще було зробити вигляд, що нічого не відбувається.
Натаніель стиснув губи у сухій гримасі, яку намагався замаскувати усмішкою, і прочистив горло.
— Я вважаю, що якщо я це знатиму, то можу показати їм, що росіяни не могли його націлити.
Я поставила тарілку перед ним і поцілувала у потилицю.
— Так. Припускаю, що ти зможеш отримати для мене графіки і все інше.
— Просто скажи, що тобі потрібно.
Смішно. Я допомагала Міртл з біженцями весь тиждень, але оскільки вони продовжували приїжджати, і кожна група була в гіршому стані, ніж попередня, відчувалося, ніби нічого не змінювалося — наче я не мала жодних змін у своєму світі. Я постійно думала, чому я вижила. Чому я? Чому не хтось корисніший?
Я знаю. Я знаю, що це нелогічно і нерозумно, і я, очевидно, допомагала людям, але… але роботу, яку я робила, міг виконувати хтось інший. Я була аж ніяк не незамінним гвинтиком.
Розрахунки? Ця чиста абстракція чисел належала мені. І я могла це зробити.
Розділ 7
ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА У ДІЇ — "HAM — RADIOS",
Філадельфія, штат Пенсільванія, 17 березня 1952 р. — для координації зусиль із надання допомоги після удару метеорита органи цивільної оборони використовують різні види засобів аварійного зв'язку для передачі повідомлень у зоні стихійного лиха. Крім звичайного телефону, чиновники використовують переносні радіопередавальні набори, рації, армійські польові телефонні апарати, аматорські радіопередавачі. Вони будуть перевозитись на машинах, якими керують волонтери-оператори, які встановлять вторинні засоби зв'язку.
Вечорами я працювала над даними Натаніеля. Калькуляція чисел допомагала забутися після допомоги біженцям протягом цілого дня. Сьогодні я роздавала суп групі скаутів та їхніх наставників. Вони були в таборі на кемпінгу, коли впав Метеорит, і за випадком долі знаходилися в Кришталевих печерах. Вони відчули землетрус і подумали, що це якась катастрофа. Потім вони вийшли і отримали повітряний удар.
Отже, числа. Числа були розрадою. У розрахунках була логіка і порядок. Я могла оцінювати різні події та витягувати з них сенс.
Іншим місцем, де я знайшла порядок серед хаосу, була кухня. Минув тиждень, перш ніж Міртл довірила мені кухню, і ще пару днів, перш ніж я переконала її, щоб вона дозволила мені готувати обіди. Тепер ми готуємо по черзі.
Кухня кошерна? Анітрохи. Краще запитайте мене, чи мені було байдуже. Я відкрила шухляду поруч з мийкою і перекопала її, поки не знайшла мірні чашки. Сьогодні вночі я готувала курку у тісті.
Начинка кипіла на плиті, пахнучи у повітрі пікантним ароматом масла та чебрецю. У чомусь виготовлення тіста було схоже на математику. Все потрібно було брати в потрібній пропорції, щоб отримати потрібну масу.
Я пішла до холодильника, зазирнувши у вітальню. Міртл сиділа на дивані, поклавши ноги на коліна Євгена. Він потирав їх, поки вона пила з келиха вино.
— … нічого не можеш зробити?
— Мені шкода, дитино. Я пробував. — Він скривився і зігнув голову, втираючи великий палець у її округлу ступню. — Але я не можу летіти туди, куди мене не посилають.
— Це просто жах… літак за літаком білих людей. Де наші люди? Хто їх рятує?
Як я цього не помітила? Я зупинила руку на холодильнику і прокрутила в пам'яті ряди біженців у голові, бажаючи побачити хоч одну кольорову пляму серед їхньої маси.
— Ти знаєш, що трапиться, навіть якщо нас пошлють за ними. Ми їх заберемо, і що тоді? Людей тоді помістять в різні табори.
Вона зітхнула.
— Я знаю, знаю. Я скажу це в церкві. Подивимося, чи зможемо ми зробити щось для самих себе.
Взявши чашку в руку, я пішла до кухонних дверей.
— Вибачте.
Міртл озирнулася, і це було схоже на те, що з її лиця сповзла маска. Вона посміхнулася.
— Вам потрібна допомога, щоб щось знайти?
— О ні. Я просто… я не могла не підслухати. Не хочете, щоб Натаніель поспілкувався з кимось нагорі?